Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

СІМ’Я ЯК СИСТЕМА З ТОЧКИ ЗОРУ СІМЕЙНОЇ СИСТЕМНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

Маринкевич С.М., к.ф.н., доцент
Дніпропетровської державної фінансової академії

В умовах сучасної економічної й духовної кризи відбувається профанація морально-етичних, культурних цінностей, серед яких вагоме місце посідають сімейні традиції, шлюбні відносини, що призводить до занепаду моральних орієнтирів, зростання кількості розлучень – сильних стресогенних чинників, наслідком яких єпоява девіацій, психосоматичних розладів, особистісна та соціальна дезадаптація не лише дорослих членів сім’ї, а передовсім дітей та підлітків. З огляду на це особливо актуальним є дослідження функціональних особливостей симптоматичної поведінки членів сім’ї (як дорослих, так і дітей) з точки зору сучасного підходу до психологічного консультування сімей, а саме використання теоретичного арсеналу сімейної системної психотерапії, яка отримала широке розповсюдження на Заході та займає все більш стійкі позиції на теренах вітчизняної сімейної терапії.
Як в Америці, так і в Європі погляд на сім’ю як систему реалізувався на практиці в роботі відомих сімейних психотерапевтів К.Вітакера[2], С.Мінухіна[3], М.С. Палаззолі[4], П.Пепп[5], Дж.Хейлі [6], а останнім часом і їх російських колег А.Варги[1], О.Чернікова[7] та ін.
Сім’я – це соціальна система, тобто комплекс елементів та їх властивостей, які знаходяться один з одним у динамічних зв’язках та характеризуються рядом ознак, а саме: взаємозалежністю, холізмом, структурною організацією, специфічністю внутрішніх процесів, динамічністю, здатністю до самоорганізації, діалектикою гомеостазу та розвитку.
Одиницею психокорекційного впливу системної сімейної психотерапії є сімейна система, а основним завданням цього впливу – зміна її комунікаційних і структурних характеристик та переведення системи на інший рівень функціонування.
Сім’я як система існує в межах реалізації двох антиномічних за своєю суттю законів: закону гомеостазу та закону розвитку. Ідентифікований пацієнт (носій симптому), як правило, з’являється в родині як при спробі збереження гомеостазу під час проходження певного етапу життєвого циклу сім’ї, так і при переході з однієї його стадії на іншу.
Симптоматична поведінка являє собою широкий клас порушень, включаючи психічні симптоми, а також будь-яку поведінку, яка відповідає ряду умов: сильний вплив на інших членів родини, непідконтрольність з боку пацієнта, закріплення оточенням, роль стабілізатора для сімейної системи.
Симптоматична поведінка часто виступає регулятором сімейної системи, тому, за законом гомеостазу, родина несвідомо супротивиться позитивним змінам, уникаючи дестабілізації, тим самим закріплюючи симптом. З комунікативної точки зору, симптом є проявом дисфункції в патернах взаємодії між членами сім’ї.
Отже, з точки зору сімейної системної психотерапії, прояви симптомів членів родини слід розглядати в аспекті тих особливостей, які вони відіграють в сімейній системі з її структурою, параметрами та стереотипами взаємодії.