Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Міністерство фінансів України
Державна навчально-наукова установа „Академія фінансового управління”
Дніпропетровська державна фінансова академія
Дніпропетровська обласна державна адміністрація
Лодзинський університет (Польща)
Академія бізнесу в Домброві Гурнічій (Польща)
Академія економіки і управління Тамбовського державного університету
ім. Г.Р. Державіна (Російська Федерація)
Білоруський державний економічний університет

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

МІЖНАРОДНОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ


«ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ
В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ
ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ»

29-30 березня 2012 рік

29-30 березня 2012 р. у м. Дніпропетровську на базі Дніпропетровської державної фінансової академії відбулася міжнародна науково-практична Інтернет-конференція «Формування та реалізація пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку регіонів в умовах реформування системи державних фінансів».
У роботі взяли участь представники органів державного управління та місцевого самоврядування, бізнесу, науковці й працівники вищих навчальних закладів.
Учасники конференції зазначають:
Процес державного управління соціально-економічним розвитком суспільства є сукупністю безперервних взаємопов’язаних дій, що спрямовані на вироблення регулюючих, організуючих і координуючих заходів щодо вдосконалення системи суспільно-економічних відносин за допомогою бюджетно-фіскальної та грошово-кредитної політики. В сучасних умовах господарювання зазначена сукупність відносин є пріоритетною сферою реалізації комплексу заходів, визначених Програмою економічних реформ на 2010-2014 рр. «Багате суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».
Основою для успішного вирішення завдань економічних реформ є подальший розвиток фінансово-економічного механізму державного регулювання процесів суспільного прогресу. У цьому плані прийнято нові редакції Бюджетного, Податкового і Митного кодексів України, реформовано Пенсійну систему, відбувається вдосконалення чинної системи соціальних стандартів, готується реформування Трудового кодексу тощо.
Учасники конференції акцентують увагу на способах, методах та інструментах імплементації нових положень нормативно-правових актів, адаптації грошово-кредитної, бюджетно-податкової, інвестиційно-інноваційної та соціальної політики до потреб підвищення темпів розвитку національної економіки, покращання життєвого рівня громадян, формування на цій основі ефективних організаційних форм та механізмів функціонування суб’єктів господарювання на засадах розширеного відтворення.
Учасники конференції пропонують зосередити зусилля на реалізації таких заходів.
1. У сфері удосконалення фінансового механізму державного регулювання. З метою посилення результативності бюджетної політики як основного важеля державного впливу на підвищення темпів соціально-економічного розвитку суспільства доцільно орієнтуватись на реалізацію таких завдань:
1.1. Зосередити увагу на науковому й організаційному вирішенні питань формування середньо- та довгострокового плану соціально-економічного розвитку суспільства в аспектах прогнозування параметрів, розробки методології планування та оцінки результативності використання бюджетних коштів. Стратегічний державний бюджет має прийматись на період каденції Президента України і формуватися з огляду на основні положення передвиборчої компанії, які визнані виборцями фактом обрання Президента. Основні коригуючі положення мають вноситись Президентом на кожний наступний бюджетний рік відповідним Посланням Президента до Верховної Ради України.
1.2. Децентралізація національного (зведеного) бюджету країни має відбуватися шляхом підвищення рівня фінансового забезпечення місцевих бюджетів до 60-70% від їх потреб за рахунок власних доходів, що потребує відповідного перегляду положень Податкового і Бюджетних кодексів України. Нині рівень фінансового забезпечення місцевих бюджетів власними коштами становить менше 30% і має тенденцію до скорочення, що суперечить визнаній Україною Європейській хартії про самоврядування і відповідним положенням законодавства України.
1.3. З метою вирівнювання податкової бази регіонів України шляхом довготривалого планування і фінансування їх інфраструктури визнати домінантним завдання першочергового державного забезпечення розвитку продуктивних сил депресивних територій. Підпорядкувати цьому завданню як бюджетне фінансування (за об’єктами бюджетів розвитку), так і залучення інвестицій і кредитів на пільгових умовах.
1.4. З метою збільшення надходжень до бюджету розвитку істотно скоротити державні видатки на утримання адміністративного апарату шляхом здійснення адміністративної реформи (упорядкування кількості регіонів та адміністративних одиниць, ліквідації подвійної системи управління як за вертикаллю Президента, так і місцевих органів влади), введення рейтингового податку на використання корисних покладів та податку на приватизований капітал (різницю між ринковою ціною та оцінкою на час приватизації) тощо.
2. У сфері місцевих бюджетів та зміцнення їх фінансової спроможності. Вузловим питанням сьогодення є визначення концепції оптимізації місцевого оподаткування в Україні з урахуванням конкурентних переваг кожного окремого регіону, а також розробка напрямів його вдосконалення. Основною ідеєю цієї концепції має бути забезпечення оптимізації місцевого оподаткування та чинного податкового законодавства, збалансування місцевих бюджетів, розширення прав органів місцевого самоврядування зі стягнення місцевих податків та зборів. При цьому повинні бути враховані принципи фінансового забезпечення місцевого самоврядування (автономності, загальності й обов’язковості, соціальної справедливості, економічної ефективності та гласності), які задекларовано Європейською хартією.
Прийняття Податкового кодексу України та внесення змін до бюджетного законодавства певною мірою сприяє зростанню фінансового забезпечення виконання місцевою владою її повноважень, розширенню кола власних доходних джерел у бюджетах органів місцевого самоврядування. У той же час, радикальних змін у перерозподілі коштів між рівнями влади не відбулося.
2.1. Враховуючи це, вважаємо за доцільне розробити та імплементувати Концепцію децентралізації фіскальних функцій держави, яка б передбачала:
- чітке розмежування функцій між місцевими рівнями управління з метою виключення дублювання та паралелізму;
- створення структури управління відповідно до характеру й обсягу завдань, що вирішуються цими органами, наддання їм необхідних повноважень;
- формування фінансово-економічної бази місцевого управління насамперед за рахунок збільшення незалежності місцевих бюджетів.
2.2. На сьогодні не існує узагальненої системи показників визначення фіскальної ефективності місцевого оподаткування. Для його комплексного аналізу доцільно використовувати такі показники: коефіцієнт еластичності податкових надходжень, що мобілізуються до місцевих бюджетів, податковий коефіцієнт місцевого оподаткування, коефіцієнт використання бази оподаткування, індекс концентрації Гервіндаля для місцевого оподаткування.
2.3. Враховуючи це, подальше реформування бюджетно-податкового регулювання регіонального розвитку, реформування системи формування місцевих бюджетів має проходити за такими напрямами:
- збільшення частки й обсягу власних надходжень місцевих бюджетів, мобілізація всіх потенційних джерел надходжень та використання економічно вигідних, оновлених способів оподаткування;
- застосування гнучких ставок до податків і зборів, що надходять до місцевих бюджетів, відповідно до фази економічного циклу;
- спрямування частки надходжень від податку на доходи фізичних осіб і частки плати за землю до бюджету розвитку з метою створення фінансових можливостей для довгострокового інвестування.
Вказані заходи дозволять реалізувати ідеї зміцнення фінансової основи регіонального розвитку, реально розширити повноваження органів місцевого самоврядування при вирішенні нагальних проблем місцевого розвитку, підвищать прогнозованість розвитку громад та регіонів, сприятимуть забезпеченню їх соціальної орієнтованості.
3. У сфері фінансового регулювання та сталого розвитку регіонів.
3.1. Стратегічним завданням регіональної соціальної політики в Україні є забезпечення кардинальних змін на всіх рівнях організаційної ієрархії з метою більш якісного відтворення соціальних відносин. У прикладному аспекті це насамперед пов’язано з:
- підвищенням компетенції територіальних громад у плані реалізації делегованих їм функцій стосовно формування власних організаційно-господарських структур соціального управління;
- моніторингом за змінами стану соціального життя в межах регіону;
- розвитком множинності форм організації обслуговування населення та конкуренції за рахунок децентралізації мережі об’єктів державної форми власності;
- визначенням потенційного платоспроможного споживача платних послуг;
- удосконаленням та створенням нової соціальної інфраструктури, у тому числі для розвитку системи страхових послуг;
- акумулюванням ресурсів (перш за все, фінансових) для розв’язання соціальних завдань;
- розподілом та контролем за цільовим використанням ресурсів, наглядом за відповідністю функціонування та розвитку локальних систем обслуговування населення тощо.
На сьогодні склалися сприятливі умови для створення ключового компоненту у формуванні новітніх конкурентних переваг національної економіки. Лише поєднавши соціальну політику нового зразка з механізмом економічного зростання в ролі одного з потужних генераторів останнього, видається можливим за сучасних умов зберегти та надалі посилити рівень соціальної орієнтованості економіки України, забезпечити поступове наближення соціальних стандартів до європейських показників.
3.2. Реалізація ефективної економічної політики не можлива без здійснення державного впливу на території з метою подолання депресивності та прискорення розвитку. При цьому вибір конкретних форм і методів бюджетного регулювання соціально-економічного розвитку регіонів в окремих країнах визначається концепцією державного втручання в економіку, конкретними умовами та завданнями соціально-економічного розвитку держави. Для впровадження зарубіжного досвіду необхідним є його детальний аналіз та контроль щодо можливості його застосування в реаліях нашої країни.
Державна політика використання фінансових інструментів щодо впливу на регіональний розвиток має спиратися на чітко розроблені процедури визначення депресивних регіонів, які потребують державної підтримки на основі системи критеріїв, що якнайповніше описують проблеми та «вузькі місця» соціально-економічного розвитку територій. Такі процедури мають базуватися не лише на державній фінансовій підтримці депресивних регіонів, але й враховувати власні зусилля органів місцевого та регіонального самоврядування, стимулювати останні до активізації впливу на розвиток підвідомчих територій.
3.3. Орієнтуючись на напрями здійснюваних досліджень та розставлені акценти на принципах, формах, видах, запропонованих авторами заходах щодо формування / удосконалення / підвищення дієздатності (ефективності) існуючих і розробки нових антикризових заходів, поглибити наукові дослідження щодо забезпечення соціального, адміністративного, економічного протекціонізму з наданням наукових рекомендацій у регіональні Управління розвитку споживчого ринку та підприємництва щодо розробки Стратегії антикризового розвитку регіонів.
На забезпечення підтримки суб’єктів господарювання, які потрапили в кризові ситуації, доцільним є посилення ролі місцевих органів влади в створенні відповідних санаційних фондів підтримки, зокрема з включенням до місцевого бюджету відповідної статті витрат.
3.4. Забезпечити подальше опрацювання наукових доктрин у сфері антикризового управління економікою з метою визначення шляхів підвищення ефективності господарювання суб’єктів різних форм власності та галузевої приналежності з практичною реалізацією наукових опрацювань у діяльності конкретних суб’єктів господарювання. Звернути увагу в дослідженнях на практичні методики визначення, оцінки, прогнозування, моделювання можливих кризових ситуацій з відображенням можливих напрямів їх ліквідації.
4. У сфері фінансово-економічних проблем розвитку виробництва.
Визначальним напрямом у зазначеній сфері необхідно вважати глибоке освоєння ідеології ринкової економіки та фінансово-економічних механізмів її функціонування на послідовно-ринкових засадах з притаманними цій системі об’єктивними економічними законами та механізмами їх реалізації. У зв’язку з цим актуальним є вирішення таких питань:
4.1. Розробка теоретичних основ та практичного створення дієвої системи комерційного й господарського розрахунку підприємств, що охоплюють такі елементи: планування, бюджетування, облік, аналіз, контролінг, прогнозування, мотивацію і стимулювання праці, розподіл доходів, консолідацію інтересів тощо. У системі комерційного розрахунку реалізуються фінансово-економічні відносини підприємства в сфері мезо- та макроекономічних відносин, а в сфері господарського розрахунку – мікроекономічні (внутрішньогосподарські) відносини.
Найбільш актуальним є завдання розробки системних моделей комерційного й господарського розрахунків окремих підприємств, галузей, регіонів на основі ідеології їх самофінансування.
4.2. Виходячи з того, що в умовах ринку основним рушійним чинником і об’єктом управління в системі регулювання економічного і соціального розвитку суспільства є капітал, необхідно зосередити зусилля на вдосконаленні структури сукупного капіталу підприємств та активізації чинників його примноження через механізм самозростання й збільшення конкуренції. У цьому відношенні важливим видається прискорення інвестиційно-інноваційного процесу з орієнтацією на найбільш повне використання внутрішніх фінансових ресурсів. Вважати, що кредити на іноземні інвестиції можуть виступати у середньостроковому періоді як допоміжні, а не визначальні. У зв’язку з цим у першу чергу необхідно зосередити власні інвестиційні ресурси підприємств виключно на інноваційному оновленні окремих ключових операцій технологічних циклів з поетапною послідовною модернізацією матеріально-технічної бази та технологій. При цьому ключовими напрямами вважати ресурсозбереження (енегро-, матеріало-, трудозбереження).
4.3. Внаслідок того, що ринкова економіка за своєю сутністю є конкурентною, відбувається розшарування суб’єктів господарювання за ступенем їх конкурентоспроможності і банкрутством неспроможних як природним явищем. Це посилює необхідність забезпечення фінансової санації підприємств. Як обов’язковий елемент менеджменту підприємств, санацію необхідно поділяти на операційну (заходи ліквідації загрози банкрутства) та перманентну (заходи підтримки постійної платоспроможності).
4.4. У забезпеченні протиризикової стійкості підприємств необхідно вдосконалити систему страхування шляхом усунення існуючих вад, зокрема:
- підвищити рівень капіталізації страхових установ;
- посилити кадровий потенціал та наукове забезпечення страхового ринку, підвищити рівень страхової культури та відповідальності;
- активізувати використання страхових ресурсів у якості інвестицій;
- зміцнити сектор вітчизняного перестрахування.
5. У сфері інформаційно-аналітичного забезпечення та математичного моделювання економічних систем.
5.1. З метою посилення енерго- та ресурсозбереження як основного напряму зменшення виробничих витрат у розрахунку на одиницю продукції в усіх галузях національної економіки та її націленості на ефективний результат важливого значення набуває удосконалення інформаційно-аналітичного апарату прийняття управлінських рішень з урахуванням міжнародних стандартів обліку, а також застосування економіко-математичного моделювання розвитку економічних систем, їх оптимального функціонування й ефективного використання виробничих ресурсів.
5.2. У ринкових умовах господарювання суттєво розширюється зона вибору контрагентів ринку постачання виробничих запасів. Виходячи з цього підприємствам необхідно значно більше уваги приділяти управлінню виробничими запасами, щоб знизити витрати на постачання і їх зберігання з метою зменшення собівартості продукції, що в значній мірі впливає на отримання прибутку.
Досягнення ефективності управління виробничими запасами – пріоритетна мета багатьох підприємств. Особливу здатність ефективно управляти виробничими запасами показали японські фірми, які впровадили підхід, що отримав назву системи своєчасного виробництва. Ця система передбачає наявність невеликих запасів, які повинні бути високої якості. Система об’єднує декілька функцій виробничого процесу – накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі операції та контроль якості – в єдиний регульований процес. Системою передбачається, що компанія буде виробляти тільки таку кількість продукції, яка необхідна для потреби покупців, при цьому постачальник буде надавати необхідні матеріали точно до початку виробництва з них готової продукції. Постачання матеріалів передбачає також вибір такого режиму транспортування, який забезпечує доставку придбаних запасів невеликими партіями безпосередньо в момент їх використання в циклі виробництва. Можна визначити деякі переваги використання системи своєчасного виробництва:
- зменшення рівня запасів, що означає зменшення вкладень капіталу у виробничі запаси;
- зменшення витрат на утримання складських приміщень для зберігання запасів;
- зниження ризику морального зносу запасів; зниження втрат від браку запасів;
- гнучкість підприємства, яка полягає в можливості швидко реагувати на зміну кон’юнктури ринку.
5.3. Трансформаційні зміни в економіці та необхідність підвищення конкурентоспроможності підприємств сприяють дедалі частішому використанню бухгалтерського аутсорсингу.
Методика аутсорсингу довела свою ефективність і доцільність за кордоном, вона ще не набула широкого застосування в Україні. Фактично, часто траплялося навпаки: українські компанії не лише займаються своєю основною діяльністю, але й несуть відповідальність за утримання величезної соціальної інфраструктури. Зараз для іноземних компаній, які працюють в Україні, існує багато альтернативних методик, розроблених спеціально для українського ринку.
Аутсорсинг бухгалтерського обліку забезпечує спокій та впевненість, оскільки виключає можливість повторення минулих помилок і дозволяє компетентним та надійним спеціалістам зняти цей тягар з плечей керівництва. Одночасно це дозволяє компанії-замовнику зосередитися на основній діяльності. Додаткові переваги включають скорочення витрат на оплату праці бухгалтерів, сплату податків та накладних витрат на ведення бухгалтерського обліку.
5.4. Щодо аудиту в системі контролю слід зазначити наступне. Аудит є обов’язковою інституцією, атрибутом ринкової економіки будь-якої країни. Внаслідок входження України в систему світогосподарських зв’язків посилюється завдання виходу національного аудиту на міжнародний рівень, що потребує не лише уніфікації вітчизняної практики до положень аудиту провідних країн, а й адаптації всієї організаційної й методологічної системи вітчизняного аудиту не лише до власних потреб, а й для здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності вітчизняного бізнесу.
Виходячи із сутнісної функції аудиту актуальною і не вирішеною на сьогодні проблемою є створення в державі системи громадського нагляду за аудиторською діяльністю в системі демократизації суспільно-економічних відносин. Це мало місце в усіх провідних країнах світу і було відповіддю на численні факти банкрутства цілої низки транснаціональних компаній, які успішно проходили аудит. У нашій країні також існує велика кількість фіктивно хронічно збиткових підприємств з метою несплати податків або отримання першочергово державної допомоги для здійснення псевдосанації. Особливо це проявилось у банківській системі в режимі протистояння фінансовій кризі.
5.5. Проблема, яка потребує вирішення, полягає в якості змісту облікової політики підприємств, на основі якої узагальнюються основоположні принципи і умови, правила, методи і прийоми, передбачені Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Облікова політика при цьому відображає продуману творчу програму з організації бухгалтерського обліку згідно з П(С)БО та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Але деякі господарюючі суб’єкти формально підходять до формування облікової політики без указання варіантів ведення бухгалтерського обліку, які відображають специфіку діяльності підприємства, прийоми, методи, вид власності і особливості організаційно-правової форми.
5.6. Вважати пріоритетним напрямом економіко-математичного моделювання дослідження корпоративних економічних систем, соціально-економічних систем окремих адміністративно-територіальних утворень.
6. У сфері соціально-культурних проблем в умовах ринкових відносин.
У цій сфері актуальними напрямами є забезпечення формування психологічних засад свідомої й ініціативної діяльності людей в умовах соціально спрямованої ринкової економіки, утвердження нової ментальності, адекватної цінностям цивілізаційного поступу українського суспільства.
6.1. Якщо в сучасних умовах можна констатувати завершення процесу ринкової економіки в цілому як базису становлення нового соціально-економічного устрою суспільства, то у сфері соціально-культурних проблем становлення адекватної психологічної свідомості продовжує трансформуватись. Соціально-економічний розвиток є переплетінням не лише економічних параметричних ознак прогресу, а й якісних ознак соціуму: зміни соціального буття, зумовленого ринковою системою економічних відносин, що генерує адекватний статус особистості як самодостатньої цінності в загальному соціумі. Це породжує відповідний предметно-духовний світ культури, що функціонує у єдності матеріальних та ідеальних, об’єктивних та суб’єктивних проявів життєдіяльності людей. Людина виступає одночасно творцем-співучасником соціуму і спілкування, які формують соціологію як психологію суспільства. Саме психологічний стан людини, усвідомлення нею перспективи історичного генезису складають основу формування активної позиції і мотивації діяльності у процесі соціально-економічного розвитку.
6.2. Зміцнення акценту рольових функцій соціального прогресу, оцінюваного за критерієм виключно макроекономічної динаміки, до параметрів цивілізаційного розвитку змінює ментальність соціуму: індивід, особистість, її діяльність, уподобання, потреби й інтереси стають дійсними чинниками позитивних соціально-економічних зрушень.
6.3. У процесі формування ціннісної опори суспільства зростає роль гуманістичної спрямованості культури, на її основі відбувається становлення культурно-світової позиції рівноцінності, рівнозначності колективного та індивідуального компонентів як умови розвитку суспільства та особистості, формування ментальності як суспільної свідомості – «психічної оснащеності», «озброєності розуму». Саме культура, традиції, мова, спосіб буття, світогляд, сумління утворюють свого роду «матрицю», у рамках якої формується ментальність.
7. У сфері мовної комунікабельності в інтеграційних процесах.
У цій сфері важливим напрямом досліджень є пошук механізмів мовної комунікабельності людей в умовах зростання процесів глобалізації шляхом механізмів філологічних аналогів та взаєморозуміння.
Розгляд комплексу питань формування та реалізації пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку регіонів та суспільства в цілому виявив низку різнопланових аспектів та невирішених питань як у сферах економіки, так і у формуванні відповідної ідеології, ринкового мислення, соціальної свідомості, пошуку механізмів регулювання складних соціально-економічних процесів. Відповіді на актуальні питання сучасності будуть формуватись консолідованими зусиллями науковців, бізнесу, урядовців і соціуму.