Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ

Міронова Л.О., к.е.н., доцент
Дніпропетровська державна фінансова
академія
liudamironova@i.ua

В умовах інтеграції України до Європейського економічного простору потребує перебудови системи управління фінансовими ресурсами органів місцевого самоврядування та ефективності використання бюджетних коштів.
Однією з найважливіших якісних характеристик суспільного розвитку регіону є його ефективність. В науковій літературі виділяють соціальну та економічну ефективність [1]. Отже, соціальна ефективність виражає ступінь вдоволення особистих потреб суспільства, тобто наскільки господарська діяльність спрямована на саму людину, відповідає її потребам. Економічна ефективність виражає результативність суспільного виробництва і розраховується як відношення прибутку від впровадження конкретного заходу до витрат на його виконання. Між соціальною та економічною ефективністю існує взаємозв'язок. З одного боку, поліпшення задоволення особистих потреб усіх членів суспільства об'єктивно вимагає зростання економічної ефективності. З іншого боку, підвищення соціальної ефективності виступає вирішальним фактором раціонального ведення господарської діяльності в інтересах суспільства. Але на практиці цей взаємозв'язок не завжди існує, що проявляється в забрудненні навколишнього середовища, нераціональному використанні матеріальних, трудових ресурсів, природно-кліматичних умов тощо.
Інші вчені вважають, що поділ між соціальною та економічною ефективністю умовний. Традиційні економічні показники не являються адекватними характеристиками усього його різноманіття. На їх погляд, рівень життя може залишатися відносно низьким при високих економічних показниках економічного росту.
На законодавчому рівні поняття «ефективність бюджетних видатків» конкретно не визначено. Більшість науковців визначають поняття «ефективність» як здатність забезпечувати результативність, тобто ефект процесу, проекту тощо як відношення результату до витрат, що забезпечили цей результат. Відповідно, під ефективністю використання бюджетних коштів слід розуміти досягнення поставлених цілей і задач у межах реалізації державних програм шляхом співвідношення отриманого результату й виконаних затрат. Відповідно, критерії ефективності характеризують обсяг виконаних видатків на виконання державних послуг [2,3,4].
Сунцова О.О., під ефективністю розуміє відношення між використаними ресурсами та досягнутими результатами. Ефективність є результатом цілого ряду зусиль по досягненню поставлених завдань, але найбільше вона залежить саме від управління видатками як визначальної ролі в процесі використання бюджетних коштів на виконання конкретних завдань [5].
Ефективне функціонування системи управління місцевими фінансами може бути забезпечене за рахунок підвищення дієвості фінансового контролю, використання в управлінській діяльності сучасних інформаційно-комунікаційних техно¬логій, організації проведення комплексної оцінки фінансового стану бюджетів місце¬вого самоврядування, створення Кодексу кращої практики, в якому б містився передовий вітчизняний та зарубіжний досвід управління фінансами на місцевому рівні.


Література

1. Баянский Т. Э. Эффективность общественного производства и ее анализ: Математические разработки. – Алма-Ата, 1997. – С. 18.
2. Кондратюк І. О. Індикатор ефективності використання бюджетних коштів – фінансових результат у секторі ЗДУ /Фінанси, облік і аудит. 2010. № 16. – С. 242-249
3. Мамонова Г.В., Салямон-Міхєєва К.Д. Ефективність використання видаткової частини бюджету України / Г.В. Мамонова, К.Д. Салямон-Міхєєва // Актуальні проблеми економіки. – 2011. - № 2(116). -147-153.
4. Панченко О. В. Проблеми ефективності використання бюджетних коштів органами виконавчої влади вУкраїні / Панченко О. В. // Наукові праці НДФ - 1 (42) - 2008. - с. 78-85.
5. Сунцова О.О. Місцеві фінанси: навч. посібник/ О.О. Сунцова. К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 560 с.
6. Огонь Ц.Г. Програмно-цільовий метод та ефективність бюджетних програм // Фінанаси України. – 2010. – № 7. – с. 20-30.