Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[Секція 1]

РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ЗАХИСТІ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРІОРИТЕТІВ

Комірна В.В., к.е.н.,
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Україна, подібно до інших держав постсоціалістичного простору, характеризується низьким рівнем конкурентоздатності продукції, недостатнім обсягом інвестицій, низьким рівнем залучення економіки до міжнародного поділу праці, дешевою робочою силою. З цієї позиції український ринок праці є надзвичайно привабливим для реалізації амбіцій міжнародного капіталу.
Глобалізація має в Україні територіальні виміри. Це підтверджують оцінки інтенсивності проникнення міжнародного капіталу в сферу соціально-економічного регулювання рівня оплати та умов праці, в сферу функціонування й монополізації галузевих ринків праці, в сферу розвитку ринку робочих місць, а також, що особливо важливо, – в сферу традиційної культури, духовності, інформаційно-мотиваційних установок до праці.
В Україні – це текстильні, автомобільні, енергетичні й інші протистояння. У цій ситуації лише через поширення ліцензій, митних, тарифних обмежень можна скоротити інтервенцію товарної маси та збереження робочих місць.
Саме держава повинна стати надійною опорою у захисті регіональних пріоритетів, зробити заслін намаганням транснаціональних компаній перерозподілити сфери впливу у власних інтересах. Однак, про реальний стан справ отримати однозначний висновок важко. Це пов’язано з рядом причин.
Перш за все, проблемність ситуації окреслюється слабкою діагностикою соціальних явищ і процесів, що мають місце в суспільстві. Так, в Україні немає чіткої картини щодо частки ринку праці, контрольованого державою. Якщо в Російській Федерації за окремими оцінками фахівців під опікою держави перебуває лише 12% ринку праці, а 78% є поза сферою дії прямого державного регулювання, то в Україні ситуація значно складніша. За експертними оцінками загальний рівень тінізації відносин в українській економіці майже у три рази вищий. Це, без сумніву є й оцінкою тінізації відносин соціально-трудових. Саме тому одним з пріоритетних завдань стратегічного розвитку держави є включення в міжнародні моніторингові програми інформаційного забезпечення досліджень зайнятості населення, зокрема в неформальному секторі економіки. Значну допомогу країнам в організації таких обстежень надає МОП.
По-друге, українська держава скинувши з себе за час затяжної кризи відповідальність за виконання переважної більшості соціальних функцій (крім функції соціального захисту), втратила контроль за базовими макроекономічними співвідношеннями та пропорціями розвитку. Це стосується, перш за все, сфери праці та зайнятості. В результаті вітчизняний ринок праці, система зайнятості, робоча сила стали неготовими до структурних перетворень економіки. Низька продуктивність праці, регрес у структурному та професійному розподілі, диференціація соціально-економічних умов зайнятості залишають відкритими ворота національного ринку праці для потоків ще менш кваліфікованої й вимогливої робочої сили з регіонів збройних конфліктів й стихійних лих, з середньоазіатських країн, із демографічно перенаселених територій.
Вирішення проблеми дешевизни вітчизняної робочої сили та створення зон захисту кваліфікованої праці є однією з стратегічних вимог стабілізації економічного та соціального розвитку України. Напруженість ситуації полягає в тому, що внаслідок трудової еміграції і суттєвого зниження в загальній масі освітнього рівня молоді, вітчизняний ринок праці стає вторинним ринком робочої сили (з типовим рівнем освіти в 9 класів) та ринком віртуальних робочих місць.
По-третє, регіони України на фоні неефективності функціонування всієї системи державного управління, бідності місцевих бюджетів, а також відсутності науково обґрунтованого забезпечення стратегій власного розвитку, далеко не завжди є ініціаторами соціальних проектів і програм. Часто соціальні питання стають засобом прикриття корпоративних інтересів певних політичних сил. Події в Україні, що передували президентським виборам 2004р., яскраво підтвердили цю гіпотезу.
Одним з механізмів вирішення перелічених проблем було введення державою особливих правових, організаційних, економічних режимів розвитку окремих територій. Такі форми як транскордонна та єврорегіональна співпраця, створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) та спільних підприємств, спільна розробка та реалізація різноманітних міжнародних проектів дали змогу вийти на міжнародні структури, отримати доступ до світових ринків.
Слід звернути увагу й на те, що через глобалізацію відбувається вплив на людську свідомість. В умовах взаємопроникнення економік, яке відбувається завдяки розвитку інформаційних технологій, нових комунікаційних систем, а також при звуженні запасів ресурсної бази розвитку світової економіки, постають проблеми збереження переваг окремих регіонів у площині ведення господарства, мотиваційних складових економічної культури й етики. Ці моменти ще детально не вивчено.
Світова кон’юнктура може виступати в ролі як фактора-стимулятора, так і дестимулятора процесів соціального розвитку територіальних суспільних систем. Адже існує перелік товарів і послуг, на які встановлюються світові ціни. Вони можуть кардинально впливати на ситуацію на регіональних ринках – нафта, окремі види сировини. Відповідно породжується не просто територіальна асиметрія в розвитку ринків, але й поляризуються передумови проведення належної регіональної політики. Варто нагадати, що соціальні цілі перебувають в антагоністичному протиріччі з законами функціонування так званого „чорного” ринку. Це особливо простежується на глобальному рівні.