Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

ФІНАНСОВІ МЕХАНІЗМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ І РОЗВИТКУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Серьогін С.С., к.держ.упр. доцент
Дніпропетровська державна фінансова академія


Науково-технологічний розвиток України залишається вкрай нерівномірним. З високим (у тому числі світовим) рівнем досягнень в одних сферах співіснують проблемні зони технологічного відставання, розміри якого набувають деструктивних масштабів. Ці диспропорції розвитку регулярно фіксуються як вітчизняними статистичними дослідженнями, так і світовими рейтингами конкурентоспроможності та інноваційної готовності.
Перспективи розвитку науково-технологічного потенціалу України пов’язані, з одного боку, з вирівнюванням або усуненням існуючих диспропорцій, а з іншого – із системним характером дій щодо всього спектру суспільно-економічних відносин, авангардом яких є наукова діяльність і технологічний розвиток. Передусім маються на увазі такі сектори, як знаннєвий (наука, освіта), промисловий, правовий, податково-фінансовий. Дана записка присвячена стислому огляду актуального стану справ у кожному із вказаних секторів, аналізу їх впливу (внеску) на формування науково-технологічного потенціалу, а також формулюванню релевантних заходів [1].
В умовах ринкової економіки в Україні для національної наукової системи актуальним є реалізація загальної мети – забезпечити інтелектуальними та кадровими ресурсами процеси суспільної трансформації. Здійснити це можна лише через запровадження комунікативної моделі управління суспільними змінами, що передбачає широку підтримку у суспільстві, а також впровадження системи постійних консультацій з усіма учасниками науково-технологічної діяльності: політиків, вчених, чиновників, підприємців та неурядових громадських інституцій.
Реалізація цієї мети можлива буде за досягнення таких цілей:
1) створити в Україні сучасний ринок інтелектуальних послуг;
2) забезпечити можливості громадян успішно працювати у конкурентному середовищі з використанням найсучасніших досягнень науки і техніки;
3) забезпечити економічну незалежність вітчизняних наукових організацій та окремих дослідників, створити умови для їх власного розвитку;
4) стимулювати розвиток вітчизняного науково-технічного потенціалу через участь у процесах міжнародної кооперації, у тому числі в європейському науковому просторі.
Успішне виконання цих завдань можливе через зміни стратегічних напрямів державної науково-технічної політики, визначальними з яких мають стати: [3]
1. Перехід від політики збереження до політики відновлення науково-технологічного потенціалу.
2. Перехід від політики пасивного спостерігання до політики активного здобуття передових позицій в світі на основі нових відкриттів, впровадженні “ноу-хау”, наукових ідей через підтримання відповідних прикладних досліджень і розробок, промислових наукоємних новацій.
3. Перехід від моделі “витратної науки” до моделі реальної “комерціалізації наукових знань”. Визнання інтелектуальної власності як основи реального зростання економіки дозволить перейти від суто споживання до продажу продуктів інтелектуальної праці, ввести в господарчий обіг об’єкти інтелектуальної власності, створити підґрунтя сталого розвитку України у ХХІ столітті.
Має бути започаткованим організований процес узгодження окремих локальних змін на всіх рівнях – від системи управління до сфери здійснення науково-технологічної діяльності.
Головною проблемою сучасного етапу функціонування національної наукової системи є невідповідність наявного науково-технічного потенціалу цілям суспільно-економічного розвитку України. Для усунення цього нагальним є проведення реформування національної наукової системи як наслідок стратегічного планування розвитку досліджень і розробок (ДіР) в Україні. Розв’язання цієї проблеми має здійснюватись через одночасне вжиття заходів щодо подолання наявних внутрішніх та зовнішніх проблем науково-технічної сфери України [2].
До внутрішніх проблем науково-технологічного розвитку відносяться проблеми розвитку інтелектуального потенціалу та системи кадрового забезпечення, що є також складовими освітянської сфери. До зовнішніх – розвитку системи управління та інфраструктурного забезпечення (фінансового, законодавчо-нормативного, інституційного, матеріально-технічного, інформаційного) науково-технічної сфери.

Література:
1. http://www.readbookz.com/book/112/2824.html. 2. Гончаров Ю. Науковий потенціал як фактор розвитку інноваційно-інвестиційної системи України / Ю. Гончаров / Економіка України. - 2011. - № 3. - C. 42-51. 3. Драгунова Т. Особливості сучасного формування і розвитку наукового потенціалу України в регіональному вимірі / Т. Драгунова / Україна: аспекти праці. - 2012. - № 6. - C. 35-40