Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Артеменко Н.Г., аспірантка
Одеський державний економічний університет
(е-mail: mail-n@inbox.ru)

Основною задачею соціального захисту населення є підвищення адресності, вимірювання доходу при призначенні пільг та підтримці найбідніших верств населення. На пільги мають право приблизно третина населення держави. На даний час пільгами мають право користуватися особи в незалежності від наявного доходу. Практично третину видатків бюджету в останньому році було спрямовано на соціальні гарантії, при цьому рівень добробуту отримувачів не враховувався. Спеціалісти відмічають той факт, що щорічне зростання видатків на соціальний захист з бюджету не знижує рівень бідності, який за останні роки становить майже 27 відсотків [1, 3]. Соціальна допомога надається за наступними принципами: категорійності (допомога призначається в разі належності особи до певної категорії, при цьому розмір особистого доходу цієї особи не має значення), адресності (особа підтверджує документами про доходи право на отримання допомоги), комбінування (включає елементи попередніх двох принципів). До першої категорії відноситься надання субсидій та соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям. До другої — соціальна допомога дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства, допомога при народженні дитини, допомога на поховання. До третьої включають допомогу одиноким матерям, допомогу по догляду за дитиною до 3-х років, допомогу на дітей які знаходяться під опікою чи піклуванням, допомогу по вагітності та пологам [2, 5].
Сьогодні на думку багатьох вчених та практиків важливим питанням для рішення проблем соціального захисту населення є визначення читких критеріїв, за якими оцінюються досягнення мети при виконанні програми, можливі ризики, кінцеві результати програм [2, 5]. У цілому, погоджуючись з цим зауважимо, що для досягнення цілей соціального проектування необхідним є подальше вдосконалення теоретичних засад системи соціального захисту.
На думку Василика О.Д., термін “соціальний захист” більше містить політичного ніж економічного смислу, натомість держава надає населенню законодавчо закріплені гарантії ( соціальні потреби, вирівнювання рівня життя, пільги) [3, 284].
Поряд з цим відкритими залишаються питання про співвідношення участі в соціальному захисті держави і населення; оцінки ефективності фінансування соціального захисту (окремих груп населення); підвищення економічної активності населення; забезпечення на достатньому рівні фінансування соціальних заходів. Висока питома вага населення пенсійного віку та незадовільна економічна ситуація вимагають пошуку шляхів більш ефективного використання наявних фінансових ресурсів та їх збільшення.
Проблеми браку бюджетних коштів та недофінансування соціальної сфери певним чином зумовлені інституційною структурою “реального сектору” та його діяльністю, а також сучасною парадигмою соціального захисту у суспільному житті [4, 52].Сучасний підхід до надання послуг ґрунтується на інвестиційно-пакетному підході.
Послуги, які надають соціальні установи є інвестиціями у суспільство (здоров’я, знання, культуру, навички). Ті установи, які надають соціальні послуги лише частково можуть бути об’єктом інтеграції ринкових економічних механізмів. Крім того, у деяких випадках соціальні послуги можуть надавиться тільки в “пакеті”, який включає в себе: освіту, культуру, охорону здоров’я, дошкільну освіту. Цей “пакет” ґрунтується на соціальних стандартах, які встановлені державою, та кожна особа має право використання або відмови від тієї чи іншої послуги [4, 54—58]. Разом з тим, існує певна проблема у визначенні структури пакету. Тому, на наш погляд, необхідним є більш глибоке дослідження можливості складання типових “пакетів” з використанням принципів соціального проектування. Такі “пакети” можуть бути направлені як на підтримку життєдіяльності громадян, які попали в скрутне становище, та на стимулювання розвитку людини та її продуктивної діяльності. Таким чином буде вирішуватись проблема збільшення фінансових ресурсів, які необхідно залучити з метою покриття соціальних витрат, за рахунок підвищення економічної активності населення, продуктивності праці.
На даний час йде розвиток фінансових інститутів: страхових компаній, пенсійних фондів, банківських установ, кредитних спілок тощо. Існують різні погляди щодо визначення поняття “інститут”: одні фахівці вважають, що інститути це норми та правила поведінки людей, а другі— заклади, партії, держава та інші. Також фахівці розрізняють формальні та неформальні правила (традиційні) взаємовідносин в суспільстві. Відміна юридичних норм (формальних правил) не веде автоматично до зміни неформальних. Забезпечити ресурсну основу для розвитку економіки можливо, наприклад, через механізм інвестиційного страхування, яке б з одного боку виконує функції соціального захисту, а з іншого є джерелом інвестиційних ресурсів. На даний час склалась ситуація, коли підприємства потребують значних фінансових вкладень, отже інвестиційне страхування може допомогти створити фінансову основу для цього. Такі інвестиційні фонди можуть були локалізовані на окремій території, або створюватись за професійними напрямками, в свою чергу застраховані особи можуть бути як засновниками, співвласниками таких підприємств, так і їх робітниками.

1. Надрага В./ Соціальна тема. – 2010. –№15. – С.3
2. Лібанова Е. /Елла Ліанова//Соціальна тема. – 2010. –№15. – С.3
3. Василик, Остап Дмитрович Державнi фiнанси України : Пiдручник / Остап Дмитрович Василик ; Клавдiя Василiвна Павлюк . - Центр навчальної лiтератури , 2003. - 608 с.
4. Ю. Ольсевич, , В. Мазарчук «О специфике экономических институтов социальной сферы»// ОльВопросы экономики 2005 № 5, стр. 50-64