Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Антошкіна Л.І., д.е.н., професор
Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Процеси глобалізації, що все більше набирають масштабності прояву, активізують не лише питання стосовно сутності цього явища в системі фундаментальних проблем світового розвитку, а й сутності глобальної еволюції світової цивілізації у її якісному вимірі, що проявляється в переході до постіндустріальної епохи суспільного буття. Зазначене зумовлює необхідність не лише констатації постулатів, як узагальнень системних перетворень реальних процесів, а й дієвих чинників, що їх спричиняють, та виявлення закономірностей їх формування.
Як відомо, витоки глобалізації мають глибокі історичні корені, а її прояв є відображенням глибинних процесів цивілізаційного поступу людства, що накладає відбиток та матрицю культури людства як засобу буття людини у світі. Проблема цивілізаційного поступу в системі глобалізаційних перетворень дає можливість більш чітко представити логіку історичного процесу і всі трансформації, що відбуваються в ньому. На основі виявлення найбільш характерних ознак глобалізаційних змін в цивілізаційному поступу людства можна виділити три етапи їх прояву в тисячолітньому історичному вимірі.
Перший тисячолітній глобалізаціний етап характеризується зародженням і становленням світових релігій, початок якого хронологічно співпадає з початком нової ери літочислення. Інтеграційні процеси цього етапу були спрямовані на упорядкування соціонормативної культури як комплексу системоутворюючих принципів етики, цінностей і норм способу життя у гуманітарному і соціальному вимірі. Змістовно поява світових релігій була зумовлена пошуком загальнолюдських цінностей як консолідуючої компоненти соціумів окремих країн, а також можливостей виходу цих цінностей за межі національних держав і формування їх як важливого соціо-культурного інституту.
Другий тисячолітній глобалізаціний етап цивілізаційного поступу розпочався на початку другого тисячоліття нашої ери і пов’язується з виникненням університетів і становлення на їх основі цивільної науки та системної вищої освіти. На цій основі формуються крупні освітньо-гуманітарні (певною мірою науково-альтернативні теологічним релігійним осередкам) науково-навчальні центри на Сході і Заході світу. Саме університети, набувши наукових знань в сфері природознавства та суспільствознавства як форм об’єктивного існування різноманітних форм матерії, стали фундаторами науково-технічного прогресу, керованого розвитку продуктивних сил, зумовили становлення цивілізації індустріального суспільства.
Третій, нинішній глобалізаціний етап цивілізаційного поступу, що знаменує третє тисячоліття, характеризується становленням постіндустріального суспільства. Інтеграційно-консолідаційний механізм глобалізаційних процесів на цьому етапі формується на основі інформаційно-комунікативних систем з комп’ютерними технологіями, що дозволяє проводити інтерактивне трансактне спілкування осіб та соціальних громад в синхронному режимі. Це істотно впливає на необхідність адекватної глобалізації науки, освіти і культури на засадах відповідних суспільним потребам їх парадигм, провідна місія чого належить освіті. Глобалізація освіти, ввібравши в себе набуті попередніми двома цивілізаційними етапами розвитку класичні тенденції гуманізму і демократизації, нині має набути нових функцій – продукування не просто фахового кадрового забезпечення працівниками потреб економічних та соціальних сфер, а розширеного відтворення людського капіталу.
Людський капітал – нині рушійний чинник становлення постіндустріального суспільства. Вища освіта, яка повинна продукувати не просто фахівця, а й інтелектуальний капітал нації, потребує відповідної перебудови, реформування науково-навчальної системи згідно із цією визначальною місією та надання їй нової якісної визначеності перед тими визовами, з якими стикається вона сама та суспільство в глобальному середовищі.
В наукових публікаціях, пов’язаних з проблемою розвитку освіти в умовах глобалізації , визначились наступні найбільш актуальні напрями:
 досконалості освітньої системи з позицій забезпечення якості, ефективності і доступності освіти для громадян, проведення у вищих закладах освіти актуальних фундаментальних і прикладних наукових досліджень, освоєння нових спеціалізацій, забезпечення належної креативності та компетентності і кваліфікації професорсько-викладацького складу. Це означає створення в навчальних закладах принципово нового культурно-освітнього середовища, адаптивного до динамічних потреб суспільства і ринку, та становлення безперервної освіти громадян;
 досконалості фінансово-економічних та організаційних засад функціонування освітніх закладів в сферах управління, фінансування, у взаємовідносинах з бізнесом і ринковими структурами, в міжнародному співробітництві та інтернаціоналізації освіти. Це означає набуття вітчизняними закладами вищої освіти належної конкурентоспроможності, приведення їх діяльності у відповідність із потребами стратегії національного розвитку, досягнення толерантності за критеріями гуманізму, духовності, гармонійного розвитку особистості з одного боку, та жорстким прагматизмом економічної категорії «прибуток», кінцевий результат, ефект з другого боку.
Нині зрозуміло всім, що вища освіта знаходиться в епіцентрі глобалізації, що саме вона зумовлює перехід до постіндустріальної цивілізації, а тому потребує дієвої підтримки органів державної влади за принципом «вищій освіті – і якість найвищу». Орієнтиром розвитку вітчизняної освіти є європейська система, освоєння якої здійснюється у рамках Болонського процесу, до якого долучилась Україна. Виконуючи положення Булонської угоди, в Україні уже запроваджено схему побудови системи вищої освіти за європейськими канонами. Але – за формою. Тепер необхідно освоїти її і за суттю, поламавши старі стереотипи, тобто «налити у старий кувшин нове вино».