Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[НДВ Секція 3]

ЩОДО "ФЕНОМЕНУ" СТІЙКОСТІ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ
Свиноус І.В., к.е.н., доцент
Національний університет біоресурсів та природокористування України
м.Київ

У процесі ринкового реформування аграрного сектору економіки суттєво змінилися місце і роль господарств населення, серед яких переважають особисті селянські господарства (ОСГ). Особистим селянським господарствам, що законодавчо визнані в Україні, належить вагомий внесок у вирішенні проблеми продовольчого забезпечення населення держави. Нині сільськогосподарські підприємства знизили майже удвічі виробництво валової продукції, однак ОСГ зберегли обсяги виробництва, а по окремих видах продовольчої продукції навіть збільшили їх. Отже, в кризовій ситуації ОСГ виявляється стійкішими проти економічних негараздів. Це значною мірою зумовлено тим, що дані господарства поставлені в умови самовиживання.
Кризова ситуація в аграрному секторі України, і в тваринництві зокрема, призвела до того, що особисті селянські господарства (ОСГ) нині стали основними виробниками значних обсягів тваринницької продукції. В 2007 р. ОСГ вироблено м’яса (у забійній вазі) 51.9%, молока – 82.2, яєць – 45.9% від загального їх виробництва
Постає запитання, чому особисті селянські господарства – «анахронізм розвинутого суспільства» – виживають у складних економічних умовах, а високомеханізовані сільськогосподарські підприємства занепадають?
На нашу думку, відповідь знаходить в особливостях функціонування особистих селянських господарствах, а саме в наявності її теоретичної основи – "економіки виживання" чи "моральної економіки". Моральна економіка виживання, яка розуміється як безпечне існування, що запобігає голоду, – на думку Скотта, є головним повсякденним соціальним ідеалом будь-якого традиційного співтовариства. Саме страх перед голодом став причиною багатьох особливостей технічної, соціальної і етичної організації сільського товариства. Скотт метафорично пояснює економічну ситуацію більшості традиційних суспільств до другої половини XX століття: «...Є райони, в яких положення сільського населення нагадує положення людини, що весь час стоїть по шию у воді, коли легкої хвилі досить, щоб вона захлинулася».[1] У такій ситуації селянин понад усе прагне уникнути ризику; при цьому підприємницький азарт, спроби політичної організації відходять в традиційних співтовариствах на другий план. Принцип «головне – вижити» превалює абсолютно. Дивні, на перший погляд, події в сільському житті виявляються продуманими формами елементарного соціально-економічного перестрахування. Саме, в даних умовах виникають терміни "моральна само експлуатація", "фізична само експлуатація".
В період масового безробіття на селі як наслідку кризових явищ особисте селянське господарство стало центром трудової активності працездатного населення, важливим джерелом постачання необхідних продуктів харчування і грошових коштів. “До тих пір, доки основна маса нашого селянського населення перебуває в такому стані, коли мова йде не про заощадження, а про можливість добути хліб насущний….. У такому стані тільки общинне господарство може захистити селянина від убогості й бездомності, або в самій убогості – віддалити небезпеку голодної смерті” [2]. Наразі це характерно й для нашої сучасності.
За даними статистики сімейних бюджетів, у 1996 р. частка ОСГ у забезпеченні сільських сімей продуктами харчування становила: м'ясом і м'ясопродуктами – 80 %, молоком і молокопродуктами, а також овочами і баштанними – понад 85, картоплею – понад 95, фруктами і ягодами – 72, яйцями – майже 100 %. У 90-ті роки минулого століття відбулося деяке збільшення частки надходжень від ОСГ в балансі продовольчих ресурсів селян. Якщо враховувати, що такі продовольчі товари як хліб і хлібопродукти, олія, цукор, копченості, масло, сир, хоча й не надходять безпосередньо з особистих господарств, але виготовляються із сировини, яка виробляється в цих господарствах, то стає очевидним, що ОСГ залишалися основою продовольчого забезпечення селян. Натомість рівень споживання селянами більшості тих продуктів, які вони самі виробляли, суттєво знизився. Якщо у 1991 р. сільський житель споживав м'яса і м'ясопродуктів 56,7 кг, то у 1998 р. – 35,1, молока і молокопродуктів – відповідно 344 і 294 кг. Обмежуючи себе в харчуванні, селяни реалізували на продовольчих ринках вироблену в особистих господарствах продукцію, щоб у такий спосіб мати кошти для придбання необхідних товарів: одягу, взуття, шкільних підручників, ліків тощо. При розширенні цього сектору сільського господарства, як вимушений захід, до якого спонукав сільських жителів економічний спад, незайнятість, відсутність коштів, посилилася й товарна функція виробництва в ОСГ.
Разом з підвищенням сукупних доходів селян і рівня їх зайнятості ОСГ має в своїй основі й негативні наслідки, проявом яких стало використання важкої ручної праці, недосконалість системи збуту виробленої продукції та недоступність до місця на міських ринках. Нині протягом тижня сукупний робочий час у селянина перевищено на 25 %, а відповідно й вільного часу стало в 1,4 раза менше порівняно з робітниками і службовцями у містах, що стримує фізичний і духовний розвиток селянина як особистості.
Стійкість особистих селянських господарств в період економічної кризи зумовлена такими чинниками:
• необхідністю створення робочого місця для виживання у даній ситуації сім’ї та родичів, а тому вимушена і той же час найбільш дієздатна форма господарювання сільського населення, в якій поєднується натуральне господарство з елементами товарного виробництва;
• можливістю застосування ручної праці при низькій технічній оснащеності виробництва.
• Виходячи з вищевикладеного можна констатувати, що селянське господарство в черговий раз рятує країну, забезпечивши селянам після розформування колгоспів і радгоспів сферу зайнятості та джерело існування.
Особисте господарство виробляє продовольство і для жителів міст, частково заміщує ті обсяги продукції, які вже не вирощують сільськогосподарські підприємства. Збулися пророчі слова російського вченого О.В. Чаянова, проголошені ним після 1917 року: “В грізну годину, коли виявляються безсилими всі методи підприємництва, коли економічна криза і удари організованого супротивника змітатимуть наші складні підприємства, для нас можливий єдиний вірний шлях порятунку...шлях цей: перекласти тяжкість удару на плечі того атланта, яким тримається вся наша робота, – та, по суті, і все народне господарство нашої Батьківщини – на плечі російського селянського господарства. Ці плечі зможуть витримати всяку тяжкість, якщо ... тільки захочуть підставити себе” [3].
Література:
1. Scott J.C. The moral economy of the peasant: Rebellion and subsistence in South-East Asia. London: Routledge and Kegan Paul, 1976.
2. Кондратьев Н.Д., Огановский Н.П. Перспективы развития сельского хозяйства СССР. – М., 1924. – 245 с.
3. Чаянов А.В. Организация крестьянского хозяйства. /Великий незнакомец. М .: Политиздат, 1992. – 220 с.