Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ

Підлісний М.М., к.ф.н., доцент
Дніпропетровської державної фінансової академії


Головною особливістю масової культури є те, що вона не утворює нових цінностей, а використовує надбання елітарної або народної культур, пристосовуючись до їх популярності.
Цікаві й різноманітні теоретичні праці останнім часом були розроблені цілим рядом авторів, зокрема З.В. Сікевич, Т.Б. Щепанською, С.І. Левіковою, Р.Я. Суртаєвим, Л.М. Сауленко [1].
Досить цінний матеріал у даному аспекті міститься в унікальній колективній праці російських учених «Социология молодёжи» Энциклопедический словарь. – М., 2008 [102, с 496], а також в колективній праці українських дослідників «Соціологічна енциклопедія». - К., 2008 [2].
Багатий фактичний матеріал, який характеризує молодіжну субкультуру, можна знайти у літературно-бібліографічних дослідженнях з використанням інтернет-ресурсів Дніпропетровської обласної бібліотеки для дітей за 2008 р. [3].
У науковий дискурс поняття «субкультура» було запроваджено на початку 30-х рр. XX ст. Т. Роззаком. Він визначив субкультуру як «систему культурних координат», яку створює соціальна спільнота для орієнтації в складному і суперечливому світі. У філософському і соціологічному лексиконі це поняття закріпилось завдяки зусиллям американських, англійських та італійських соціологів, які використовували його при вивченні різних молодіжних угруповань як політичної, так і неполітичної спрямованості (хіпі, панків, рокерів та ін.) [2].
Уперше термін «молодіжна субкультура» був використаний основоположником «соціології знання» К. Мангеймом, який описав її характерні риси і обґрунтував принципи її типологізації у книзі «Діагноз нашого часу» (1943) [5].
До 90-х років XX століття термін "субкультура" спеціально не виділявся у науковій вітчизняній літературі. Вперше він почав вживатися з виходом словника західної соціології і словника "нового" мислення - 50/50, який був задуманий як порівняльний аналіз понять, що увійшли до сучасного життя. [6] Це пояснювалося специфічним розумінням культури, характерним для тоталітарного режиму у колишньому СРСР, в якому підкреслювалося, що не існує різної субкультури, є лише єдина радянська культура і різні рівні залучення до неї.
Спочатку і в американській, і в англійській соціології (20-ті рр. XX ст.) домінувала традиція виділення переважно молодіжної субкультури. Причому за спрямованістю це була в основному кримінальна субкультура (А. Коен, Д. Маца, В. Міллер), тобто культура, що відрізнялася комплексом антиправових норм поведінки. Пізніше, у 60-ті рр., первинне розуміння субкультури трансформувалося. До неї почали відносити такі утворення (звичаї, норми, цінності), які характеризували специфічну світоглядну позицію і стиль життя не лише молоді, але й інших верств суспільства. Такі утворення мали свої інститути і відтворювали елементи субкультури (М. Брейк, Р. Швендтер). Так, осмислення ролі інтелігенції на піку розвитку науково-технічної революції в індустріально розвинених країнах привело до виділення менеджерів нового класу, який, здавалося, зумовлюватиме подальший розвиток суспільства (Т. Веблен, Б. Бернхейм). Ідея нового класу суспільства у 60-70-ті рр. пов'язувалася з інтелігенцією, яка, у свою чергу, розшаровувалася на неоконсервативну (Д. Белл, С. Ліпсет та ін.) і радикальну (А. Гоулднер), а також студентську молодь (Ч. Міллс, Г. Маркузе). Після бунту 60-х рр. молодь створювала численні студентські організації. Всі ці утворення відображали негативне ставлення до традиційних цінностей і соціального життя, особливо у країнах Західної Європи, Америці, Туреччині, Південній Кореї, Японії. На думку дослідників, такі утворення характеризують не стільки спільність соціально-економічного стану, скільки спільність світоглядних точок зору, зокрема ворожість до істеблішменту, некорумпованість, гуманістичні ідеали, а також протиправні фашистські погляди та дії. У Західній Європі цей комплекс ідей вилився, з одного боку, в рух «позапарламентської» опозиції, у різні інститути хіпі, а з іншого - у терористичні організації.
На рубежі 70-80-х рр. у західній соціології утвердилось розуміння субкультури як сукупності норм і цінностей, що не збігаються з загальноприйнятими, сприяють підтримці і розвитку стилю життя, що відрізняється від традиційного. В результаті накопичення емпіричного матеріалу і поглиблення теоретичних розробок з'явилися визначення субкультури як підсистеми цілісної системи культури суспільства; культури конкретного етносу; масової культури, що прагне до замкнутості; «згустку» цінностей, норм, ідеалів, до яких залучаються різні індивіди. Вказані субкультури західні соціологи і філософи розглядають як рівноправні, їх застосування в тому чи іншому випадку залежить від того, до якої наукової школи належать автори [8].
Типологізація молодіжних субкультур в Україні, на думку О.О. Якуби, ускладнюється кількома факторами. По-перше, підходи до цієї проблеми, що існують у західній науці, не можуть бути застосовані до українських молодіжних субкультур, тому що західні вчені виходили з досвіду діяльності неформальної молоді в умовах розвинутої демократії та стабільної економіки.
Російські вчені виділяють на пострадянському просторі такі типи субкультур за ціннісними орієнтаціями: романтико-ескапістські (хіпі, байкери, толкієністи); гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери тощо); кримінальні (гопники, урла); анархо-нігілістичні чи радикально-деструктивні (панки, металісти, сатаністи тощо); за історичним критерієм: традиційні, що мають тривалу історію в країні (хіпі, панки, бітломани); нові, які виникли за останнє десятиріччя (толкієністи, уніформісти, металісти) [7].
Досить оригінальною виявилася типологія субкультур у рамках сучасних молодіжних рухів, запропонована Т.Ю. Латишевою на таких засадах: стилістична близькість, єдиний семіотичний простір і спільність символіки; єдина музична сцена; єдиний комунікативний простір, утворений у результаті спільності об'єктів інфраструктури (клубів, магазинів, журналів).
Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що відповідно до того, як «споживання» суспільством альтернативних культур зростає, субкультури вливаються в основне русло, тому молодь для збереження своєї «інакшості» повинна постійно створювати для себе нову ідентичність. Але засоби мас-медіа так швидко забезпечують нас величезним масивом інформації, що нові субкультури поглинаються ними майже в самому зародку. Тому деякі дослідники вважають, що перенасиченість засобів масової інформації може знищити умови для існування субкультур як таких: адже за допомогою ЗМІ домінуюча культура майже миттєво «вбирає в себе» субкультуру, що виникає як щось нове, модне, альтернативне і т.п. Те, що колись належало альтернативним субкультурам, відроджується в головному культурному руслі.


Використана література

1. Синкевич З.В. Молодёжная культура: «за» и «против». – Л., 1990; Щепанская Т.Б. Символика молодёжной культури. – М., 1993; Левикова С.И. Молодёжная культура. – М., 2002; Суртаев В.Я. молодёжная культура. – 1999.; Якуба О. Молодіжний рух та їх базова типологізація // Незалежний культурологічний часопис. – 2002. - № 24, С 128 – 134.
2. Соціологічна енциклопедія (укладач В.Г.Городяненко. – К.; Академвидав, 2008.
3. Сучасні неформальні підліткові та молодіжні об’єднання. Ігрові субкультури. – Дніпропетровськ, 2008; Екстемальні субкультури. - Дніпропетровськ, 2008; Музикально – світоглядні субкультури. - Дніпропетровськ, 2008.
4. Ильин А.Н. Массовая культура и субкультура: общее и особенное // Социс. – 2010. - № 3. – С. 69-75; Латышева Т.В. Феномен молодёжной субкультуры: сущность, типы // Социс. – 2010. - № 6, С. 93-101.
5. Социология молодёжи, энциклопедический словарь. М.: Академия, 2008, С.496.
6. Победа Н.А. Социология культуры. – Одесса: Астропринт, 1997, С. 84.
7. Якуба Е.А. Молодіжні рухи та їх базова типологізація. – культурологічний часопис. – 2002. – « 24. С. 124-134.