Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

МОВА ДЕРЖАВНА ТА МОВА РЕГІОНАЛЬНА:
ОКРЕСЛЕННЯ ПРОБЛЕМИ

Косенко О.С., викладач
Дніпропетровська державна фінансова академія

Державна мова — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв'язку та інформатики.
Регіональна мова – це мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави; відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави; вона не включає діалекти офіційної мови (мов) держави або мови мігрантів.
Правовий статус української мови сьогодні визначає Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. У статті 10 Конституції записано: «Державною мовою в Україні є українська мова».
Українська мова – мова корінного населення України. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Є державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я. Поширена також у Білорусі, Молдові, Польщі, Росії, Румунії, Словаччині, Казахстані, Аргентині, Бразилії, Великій Британії, Канаді, США та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою в світі послуговуються від 41 до 45 млн. осіб. Українська мова є однією з наймилозвучніших мов світу.
Пріоритетом державної мовної політики має бути утвердження і розвиток української мови – визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі та є базовим системоутворюючим складником української державності й українського народу – громадян України всіх національностей.
Держава повинна забезпечити безумовне виконання конституційної норми щодо всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
Громадяни України, незалежно від етнічного походження, переконань та займаної посади, повинні володіти українською мовою як мовою свого громадянства. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, є неодмінною умовою набуття громадянства України.
Принципове значення для майбутнього української мови має національна мовна свідомість і національна гідність. У цьому визначна роль належить, насамперед, вищому керівництву держави, яке своїм особистим прикладом і зусиллями має утверджувати престиж української мови.
Аналіз засвідчує, що для стимулювання використання української мови у сфері державного управління необхідна система законодавчих, організаційних, фінансово-економічних, контрольних, методичних та інших заходів, а саме:
1. Вдосконалення законодавчого поля України щодо мовної політики держави. Зокрема, розробка та прийняття Закону “Про мови в Україні” і внесення змін до законів, що стосуються проблеми функціонування української мови у сфері державного управління.
2. Забезпечення механізмів дотримання відповідних законодавчих норм: запровадження обов’язкового складання іспиту (тестування) з української мови державними службовцями та кандидатами на відповідні посади, яке має проводитись представниками незалежних зовнішніх інституцій.
3. Створення мережі курсів з української мови для державних службовців із відповідним бюджетним забезпеченням, розробка навчальних програм тощо.
4. Утворення відповідного органу для контролю за дотриманням оновленого мовного законодавства з чітко визначеними повноваженнями і прописаними механізмами їх реалізації.
5. Розробка та реалізація концепції мобілізації громадської думки та ЗМІ для підвищення престижності державної мови.
Без зміцнення статусу української мови як національної, без реальної державної мовної політики, спрямованої на підняття престижу української мови, без створення відповідних україномовних інфраструктур у суспільстві реалізація програми мовного регулювання приречена стати ще однією формальністю.