Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ КРИЗИ

Міщенко Д.А., к.е.н., доцент
Дніпропетровська державна фінансової
академія

Однією з найбільш важливих і гострих глобальних проблем, яка все більше хвилює людство, є проблема продовольчого забезпечення, яка безпосередньо стосується самого фізичного існування людей і насамперед пов’язана з протиріччями сучасної технологічної цивілізації.
Основною ланкою у ланцюгу забезпечення населення продовольством є аграрний сектор. Аграрний сектор України покликаний забезпечити потреби населення у продовольстві за науково обґрунтованими нормами. Обсяги його виробництва визначаються, в основному, станом сировинної та виробничо-технічної бази, обсягом заготівель, величиною витрат і якістю сировини, а також рівнем його комплексної переробки.
Світова економічна криза в умовах глобалізації ринків не могла не зачепити економіку України як країни, що бере активну участь у світовій торгівлі. Одним з найбільш вразливих виявився аграрний сектор, який значною мірою орієнтований на експорт.
Державне регулювання аграрного сектору передбачає цілеспрямовані та свідомі дії, покликані досягти результатів, зіставних із громадською думкою або концепцією щодо кінцевого результату. Прогресивне державне регулювання аграрного сектору – це дії, спрямовані на поліпшення інфраструктури індустрії виробництва продуктів харчування. Такі форми державного регулювання, як підтримка цін на сільськогосподарську продукцію та підвищення прибутків аграрних товаровиробників, ставлять за мету досягти кращих результатів у вищеназваних випадках порівняно з вільним ринковим розподілом.
Головною рисою аграрної політики в Україні у даний час є стан реформованості з певною невизначеністю стратегії ринкових перетворень, внаслідок чого сільське господарство й надалі залишається на роздоріжжі загальних дискусій щодо переваг велико- та дрібнотоварного виробництва.
Реальний шлях оздоровлення аграрного сектору України i головне завдання держави полягає, по-перше, у завершенні структурно –інституціональної визначеності побудови аграрного сектору, по-друге, в запровадженні раціональної системи державного управління та його підтримки й, по-третє, у переході до економічних (опосередкованих ринковими, біржовими механізмами) методів регулювання обсягів агропромислового виробництва.
Нині в аграрному секторі України склалася ситуація, що потребує постійного збільшення інвестиційних ресурсів, а можливості задоволення таких потреб поступово зменшуються.
Упродовж багатьох років тенденція спаду інвестиційної діяльності супроводжувалася скороченням обсягів виробництва валової продукції сільського господарства та погіршенням фінансового становища галузі.
Навіть за умов економічної та фінансової кризи, що охопила Україну, сільське господарство країни приваблює іноземних інвесторів завдяки власній низькій насиченості та високому потенціалу розвитку. Тому світова фінансова криза сприятиме перерозподілу частки на українському ринку сільського господарства на користь підприємств, спроможних протистояти труднощам, що постійно виникають.
На процес зниження інвестиційної активності в сільському господарстві в умовах переходу до ринкових відносин вплинула загальна нестабільність економічної і політичної ситуації, невпевненість в доцільності довгострокових вкладень; скорочення загального об’єму кредитних ресурсів в економіці країни та відсутність стимулів і механізмів для інвестування в створенні виробництва в аграрному секторі.
Реформування в аграрному секторі передбачає:
 відмову держави від адміністративного втручання у ціноутворення на сільськогосподарську продукцію;
 створення прозорого ринку землі;
 гармонізацію стандартів сільгосппродукції з СОТ;
 зняття обмежень експорту сільгосппродукції;
 використання технічного регулювання СОТ, як механізму захисту від імпортної низькоякісної сільгосппродукції.
Радикальні трансформації, що відбуваються в економіці України зумовлюють необхідність максимального використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку аграрного сектору. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприємствам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подолання галузевого, відомчого підходу до розвитку аграрного сектору, зумовлюють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів його розвитку в окремих регіонах України.
Введення в дію регуляторних механізмів передбачених Програмою економічних реформ на 2010–2014 рр. зокрема:
 вільний ринок землі та податок на нерухомість;
 підвищення акцизів;
 перекладення податкового тягаря з виробника (праці та капіталу) на споживача;
 введення середнєстрокового планування:
призведе до суттєвих змін ландшафту сучасного українського бізнесу, зокрема в сфері сільського господарства та виробництва і споживання продовольства.
Серед заходів, які необхідно обговорити, як представляється, можуть бути нижченаведені:
- Скасування заборони на збільшення кредитних портфелів банків, якщо кошти направляються в рослинництво;
- Скасування заборони на отримання аграріями кредитів в іноземній валюті, якщо вони надані державними банками або банками з іноземним капіталом;
- Розробка прийнятних для учасників ринку та банківської системи застав під таке кредитування;
- Створення постійно діючої робочої групи для моніторингу ситуації і внесення пропозицій в політику державних органів в умовах credit crunch.