Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[НДВ Секція 3]

МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ: СОЦІОЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ

Клименко О.Ю., асистент
Дніпропетровська державна фінансова академія


З найдавніших часів функцію фактору «праця» в економіці невід’ємно пов’язують з творенням продукту, сприймаючи працю як творчу субстанцію виробничого процесу. А відтак з доісторичних часів до тепер не втрачає своєї актуальності проблема підвищення продуктивної сили (сили творення) праці. В біблейські часи ця проблема набула формули «батога і пряника», згідно з якою відбувається поєднання відносно до працівника двох елементів спонукання: зовнішнього у формі примусу і внутрішнього – у формі особистої заінтересованості працівника. З часів ліквідації рабства (як виключно примусової праці) в системі економічного управління постійно зростає необхідність пошуку все більш ефективних механізмів заохочення працівника до продуктивної праці, що зумовило розвиток теорії мотивації праці.
Мотивація (в основі якої є мотив: франц. motif, від лат. moveo – рухаю) – процес спонукання людини до діяльності для досягнення мети. Коли людина починає відчувати певну потребу, у неї виникає спрямування до досягнення тієї мети, за допомогою якої вона може задовольнити цю потребу. Тобто мотив виступає рушійним чинником в процесі мотивації, а змотивована праця може розглядатись як система, в якій взаємодіють такі елементи: потреба; праця як діяльність у виразі пошукової активності, засобу-передумови задоволення потреби; співвідношення витрат і одержувані вигоди від праці (воно має бути на користь працівника); емоції суб’єктивні переживання в процесі праці; спрямованість в поводженні працівника як психологічний прояв, переконаність; умови життєдіяльності – внутрішні і зовнішні; ідеали людини, її інтереси як вираз потреб, що спрямовують людину на певні блага, саморозвиток.
Сутність мотивації праці має подвійний зміст: соціальний і економічний, оскільки сам мотив формується психологічною настановою людини (яка визначає вихідні інтереси як своєрідні індикатори ступеню соціального розвитку людини – духовних, культурних, матеріальних потреб у певному їх співвідношенні), а реалізується в економічній сфері у формі винагороди за працю. Сама винагорода за працю також має подвійну (соціоекономічну) природу: матеріальну і моральну, які сприймаються як стимул. Стимулювання праці через відповідну винагороду втілюється у створенні умов, за яких працівник може задовольняти свої потреби, досягаючи попередньо визначених результативних показників продуктивності праці. Тобто стимулювання праці – насамперед зовнішня спонука, елементи трудової ситуації, які впливають на поводження людини в сфері праці, матеріальна оболонка мотивації працівників. Одночасно із цим соціоекономічна субстанція мотивації праці (у подвійності її морального і матеріального стимулювання) дозволяє працівнику отримувати еквівалентну вартість праці як фактору виробництва і разом з тим – реалізовувати себе як особистість.