Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[НДВ Секція 1]

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ КАЗНАЧЕЙСЬКОГО ВИКОНАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УКРАЇНІ

Куделюк Є.В., Семехіна Ю.С.
Буковинська державна фінансова академія


Відповідно до статті 78 Бюджетного кодексу виконання місцевих бюджетів здійснюється фінансовими органами виконавчих органів місцевого самоврядування, на які покладено загальну організацію і управління виконанням відповідного місцевого бюджету та координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету [2].
Для забезпечення органів місцевого самоврядування моніторингом і контролем за виконанням усіх трансакцій з коштами місцевих бюджетів згідно з пунктом 2 цієї статті в Україні впроваджена казначейська система обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства.
Варто зазначити, що цей процес розпочався у 2002 р. із запровадженням казначейського обслуговування місцевих бюджетів за доходами та перерахуванням міжбюджетних трансфертів і подальшого запровадження 2003—2004 рр. казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками.
З переходом місцевих бюджетів на казначейське обслуговування значно зріс обсяг навантаження на органи Державного казначейства. Кількість місцевих бюджетів, які повинні були перейти на казначейське обслуговування, становило більше 12 тис., кількість розпорядників та одержувачів коштів місцевих бюджетів — 30 тис., тобто в середньому один орган Державного казначейства мав обслуговувати 18 місцевих бюджетів [5, 288].
Донедавна місцевим бюджетам були притаманні хронічне перефінансування одних статей видатків та недофінансування інших, постійне накопичення кредиторської заборгованості, значні зловживання при проведенні фінансових операцій з коштами бюджетів та їх нецільове використання, що і стало ключовим фактором при прийнятті рішення про переведення коштів місцевих бюджетів на казначейське обслуговування.
Запровадження казначейської системи обслуговування місцевих бюджетів має стати важливим кроком у напрямку створення єдиного механізму для впровадження засад реформування міжбюджетних відносин; формалізації єдиних процедур управління видатками на всіх стадіях виконання бюджету; посилення поточного контролю за дотриманням фінансової дисципліни та попередження нецільового використання коштів на стадії прийняття зобов'язань та здійсненні платежу; запровадження єдиного механізму управління коштами державного та місцевих бюджетів [6].
Казначейське виконання місцевих бюджетів забезпечує:
- щоденний контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів;
- дотриманням штатної, фінансової і касової дисципліни;
- відповідність наданих до оплати документів (рахунків, договорів, актів виконаних робіт (наданих послуг) тощо) вимогам чинного законодавства.
Проте існують і проблемні питання при казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів. Зокрема є випадки, коли органи державного казначейства не приймають до обслуговування бюджетний розпис видатків місцевого бюджету без затвердження останнього районним фінансовим управлінням, що суперечить Ст.7 п.3 Бюджетного кодексу України [2] та Закону “Про місцеве самоврядування України” [3], а також, коли органи державного казначейства перетворюються на органи, які одноосібно вирішують доцільність фінансування, порушуючи гарантовані Конституцією України та Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” права місцевого самоврядування при виконанні власних та делегованих повноважень. Негативним є і наявність необґрунтованих вимог державного казначейства щодо уточнення річного бюджетного розпису у випадках недофінансування видатків бюджету на кінець місяця та у представленні бюджетного зобов’язання на фінансування видатків, на які надана субвенція з державного бюджету (соціальний захист). Зазначимо, що й сама програма “Казна” працює нестабільно,- навіть у випадку збою чи технічної неполадки всі операції припиняються.
Даний перелік проблемних питань не є вичерпним. Майбутнє казначейства та фінансових органів полягає у вирішенні таких питань: чи будуть ліквідовані бухгалтерії у фінуправлінні та в головних розпорядників коштів; хто буде видавати розпорядження на поточне фінансування – фінансовий орган чи Казначейство; чи буде Казначейство платити по тимчасово вільних коштах і в автоматичному режимі покривати касові розриви; чи гарантує Казначейство безумовне та повне забезпечення надходжень до бюджету в межах доведеного Міністерством фінансів обсягу коштів, що враховуються при розрахунку трансфертів, в тому числі помісячно, відповідно до затвердженого Міністерством фінансів розпису доходів.
З метою вирішення цих питань має бути прийнято законодавчий документ, який би відповідав міжнародним стандартам і чітко закріпив би розподіл повноважень між органами Держказначейства, фінансовими органами та іншими учасниками бюджетного процесу.
Список використаної літератури:
1. Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Закони України: В 11 т. — Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1997. — Т. 10. — С. 3—41.
2. Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 року №2542-111 // Урядовий кур’єр. — 2001. — № 131.
3. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 р. // Голос України. — 1997. — 12 червня.
4. Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів // Наказ Державного казначейства України від 04 листопада 2002 року № 205 // Зібрання законодавства України. — 2005.
5. Бюджетний менеджмент: Підручник / За заг. ред. В. Федосова. — К.: КНЕУ, 2004. - 864 с.
6. Казначейська система виконання бюджету: Підручник / За ред. С. О. Булгакової. — К.: КДТЕУ, 2000. — 250 с.