Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[НДВ Секція 1]

ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ

Котикова О.І.
Миколаївський державний аграрний університет
kotikova@i.ua


Можна виділити наступні теоретичні і методологічні підходи до формування концепції стійкого розвитку: антропоцентричний, біосферно-центричний і ноосферний.
Перший підхід передбачає можливість виживання сучасної цивілізації і подальший її розвиток за допомогою технічного прогресу. «Антропоцентричний» або утилітарний підхід до проблеми базується на вимогах людини до якості середовища проживання і орієнтується на потенційну корисність природних об’єктів для людини і задоволення його потреб.
Відповідно до даного підходу досягнення стійкого соціально-економічного розвитку вимагає узгодження стратегій, націлених, на прискорення економічного зростання, ліквідацію бідності і охорону навколишнього середовища. Екологічні вимоги згідно даного підходу повинні бути включені в систему економічного планування, що у свою чергу вимагає пошуку нових форм втручання в процес природокористування.
У стратегічному плані дії суспільства при побудові нової моделі природокористування повинні бути направлені на такий розвиток, при якому поліпшується добробут населення, забезпечується його екологічна безпека і збереження біорізноманітності. Така стратегія досягнення узгодженого розвитку природи і суспільства, заснованого на таких принципах: знання екологічної ситуації: обґрунтування граничних параметрів забруднення навколишнього середовища і використання природно-ресурсного потенціалу; розробка економічного механізму, що забезпечує досягнення вказаних параметрів.
Другий підхід передбачає збереження біосфери, як природної основи життя на Землі в процесі її еволюції. Згідно біосферно-центричному або «ексцентричному» підходу пріоритет повинен бути відданий природним екосистемам, які володіють незалежною від людини самоцінністю. Даний підхід орієнтацію головним чином на збереження і підтримку наявних екологічних систем. Враховуючи глобальний характер зміни стану навколишнього середовища, реальності екологічної кризи, що мають місце у ряді регіонів екологічні наслідки забруднення природного середовища і виснаження природних ресурсів, реалізація розглянутого вище підходу представляється проблематичною.
Третій підхід базується на вченні В.І.Вернадського про ноосферу (сферу розуму) і полягає і наступному: людина, виробивши в соціальному середовищі наукову думку, створює в біосфері нову геологічну силу. Біосфера переробляється науковою думкою соціального людства, переходить в новий еволюційний стан – ноосферу, а завдання науки полягає в свідомому організованості ноосфери, розподілі багатств, пов’язаних з усвідомленням єдності і рівності всіх людей, єдності біосфери. Цим по суті вичерпується весь зміст ідей В.І.Вернадського про ноосферу. Скільки-небудь розгорненого і послідовного наукового опису процесу ноосферогенеза і самої ноосфери з характеристиками про ноосферу, не існує. Але цього і не можна вимагати від уявлень про далеке майбутнє.
Проте, питання про принципову можливість ноосфери пов’язано з двома обставинами:
1) це та початкова точка, той стан взаємодій людини і біоти екосфери, з якої може бути початий рух до майбутньої гармонії. Однак, людство не наближається до ноосфери, а з великою швидкістю рухається в протилежному напрямі;
2) великі сумніви викликає принципова можливість контролю над біосферою з боку людини.
Таким чином, існує лише два можливих напрямки забезпечення стійкого існування людської цивілізації.
Перший пов’язаний з консервуванням існуючого стану системи «природа-людина». При цьому стабілізується чисельність населення і форми антропогенного впливу на природу, включаючи кількісні та якісні параметри цього впливу.
Другий напрям забезпечення стійкого розвитку пов'язаний з випереджальними прогресивними змінами суспільної системи. Дещо спрощуючи, можна сказати, що, відповідаючи на кількісне зростання населення (і відповідне можливе збільшення екологічного навантаження на екосистеми планети), людство має якісно змінювати свої продуктивні сили і суспільний устрій так, щоб питоме екодеструктивне навантаження на умовну одиницю природного потенціалу (одиницю території) кількісно не збільшувалося (а краще зменшувалося). Це означає, що, зважаючи на значне збільшення населення планети, обсяг матеріальних потоків речовини та енергії, якими обмінюється людство з природними системами, в розрахунку на одну особу має неухильно зменшуватися. Цей напрям став магістральним у суспільному розвитку людства. Саме його реалізує людина шляхом постійного підвищення ефективності своїх продуктивних систем та революційних якісних трансформацій. Ці зміни давали змогу стрибком зменшити природоємність суспільного виробництва.
Цілком очевидно, що на сучасному етапі розвитку цивілізації ідея стійкого розвитку є найприйнятнішою, хоча реалізація цієї концепції потребує вирішення ряду питань. Отже, перспективи подальших розробок у даному напрямку мають бути направлені на визначення основних цілей, факторів ризику і проблем реалізації стійкої моделі та напрямів їх вирішення.