Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[Секція 1]

ОБҐРУНТУВАННЯ ІСТОРИЧНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ

Власюк В. Є., д. е. н.,
завідувач кафедри „Економіки підприємства”
Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

Історія людської цивілізації не надає прикладів функціонування економіки вільної від державних впливів, або такої, що зовсім не потребує втручання держави, хоча ступінь і зміст втручання можуть бути різними. Починаючи із меркантилізму й до сучасних теорій
економічної політики можливо відзначити еволюційні надбання і їх теоретичне обґрунтування та визначити практичний інструментарій.
Формування державних відносин в світі спонукало до визначення ролі уряду та економічної політики, дії якої виявлялися б адекватними економічному стану країни.
А. Сміт у роботі “Багатство націй” відстоював визначення того, що найефективнішим способом виробництва є прагнення людей до задоволення власних потреб (мотив особистої вигоди) та конкуренція, які сприяють задоволенню суспільних потреб. На його думку, до визначальних мотивів розвитку суспільного виробництва належить, передусім, зростання продуктивної сили праці, завдяки якій “усі предмети поступово ставали б більш дешевими... і на їх виробництво необхідно було б витрачати все меншу кількість праці”, звідси, із зростанням продуктивної сили праці “при витратах меншої кількості праці виробляється більша кількість виробів”. А. Сміт відзначав, що “...кількість продукту, отриманого із землі, рудників, рибальства, передбачає їх природну продуктивність і залежить від розмірів та належного використання капіталів, застосованих до них”. Також, крім зростання продуктивної сили, інтенсивності праці не менш важливим фактором суспільного виробництва є накопичення капіталу, тобто засобів виробництва у формі основних фондів і матеріально-технічних ресурсів. Ідеї А. Сміта мали значний вплив на становлення державної економічної політики, адже переважаючою була думка з обмеження ролі уряду. Проголошувався принцип, за яким економіка керується “невидимою рукою” (ринкова саморегуляція), а також спрямовує її до виробництва необхідного найбільш якісного товару.
У XIX ст., завдяки проголошеній Дж. Мілем (який розмежовував статичну і динамічну частину теорії) та Ф. Насо-старшим так званій
доктрині laissez faire - “дозволяйте робити (чого хочуть)”, не визнаючи втручання уряду у справи приватного сектору. Визначалося, що вільна конкуренція є найкращим способом захисту інтересів суспільства.
Прихильники соціальної спрямованості, серед яких слід відмітити К. Маркса, С. де Сисмонді, Р. Оуєна, покладалися на провідну роль держави в контролі над засобами виробництва. К. Маркс відмічав, що на певному етапі суспільного розвитку в умовах концентрації капіталу, його “...монополія стає кайданами того способу виробництва, який виріс при ній і під нею. Централізація засобів виробництва, а також усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає, б’є пора капіталістичної приватної власності. Експропріаторів експропріюють”.
У 20-х рр. XX ст. ідеї мінімізації державного впливу набули свого поширення, спираючись на відомі положення неокласичної ринкової концепції, яка визнавала неефективність державного втручання в економіку, на чому наголошували Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен.
Впродовж XX ст. особливого значення набували питання щодо місця і ролі держави в регулюванні соціально-економічного розвитку, оскільки відмічалося багато прикладів неефективного застосування ринкових важелів й, зокрема, вільної конкуренції. Дж. Стігліц свого часу зазначав, що у багатьох країнах зіштовхнулися з тим, “...що економіка вільного ринку, навіть найбагатшого у світі, виявилася неспроможною задовольняти деякі основні потреби суспільства. Така модель економіки завжди породжувала періоди безробіття, деякі з них мали масовий характер. Долаючи „велику депресію” 30-х рр., уряд США реалізував ряд програм, які отримали назву “нового підходу”. Ліберальне спрямування реформ в цій країні на той час пішло шляхом соціалізації ринкової системи, значною мірою приборкавши інтереси приватного бізнесу і надаючи особливого значення суспільним та національним пріоритетам. Ряд програм розроблялися та були пізніше реалізовані (впродовж 60-х рр.), коли президент Л. Джонсон оголосив “війну з бідністю”, а економіка досягла значного рівня розвитку.
В європейській практиці у значній мірі покладалися на поєднання економічної свободи й запровадження громадського контролю, тобто плановості господарства та вільний ринок, сполучення централізації і децентралізації, що визначали представники концепції “соціального ринкового господарства” Л. Ерхард, Д. Коул, Г. Мюрдаль, В Ойкен.
У 70-х і 90-х рр. економічна криза обумовила критичний огляд факторів державного впливу на економічні процеси. Результатами цього стало виявлення можливих дій з обмеження діяльності уряду, яка перешкоджає успішній державній економічній політиці, а саме: - обмеженість інформованості урядових органів; - обмеження, які визначаються політичними процесами; - обмеженість можливостей урядового контролю за певними напрямами власної діяльності; - обмеженість державного впливу на бюрократію.
Але це були саме обмеження, а не заперечення впливу держави на економічні процеси. До того ж, в країнах з розвиненою економікою не виникає суперечок щодо важливості ролі держави у побудові соціально-економічних відносин.