Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[marina]

Бущак О.М.
студентка ІІІ курсу, спеціальність «релігієзнавство»
Волинський національний університет ім. Лесі Українки

Ікона в сучасному світі.

В уявленні про релігію і Бога у звичайної людини виникає образ Церкви та ікони. Без ікони взагалі важко уявити Церкву. Ікона, як і євангельське слово, складає невід’ємну частину християнської релігії і є одним із засобів пізнання Бога, одним із шляхів спілкування з Ним.
Колись ікона була в кожній хаті і початок кожного буденного чи святкового дня починався з молитви перед іконою. До неї, як до Бога, зверталися в усі тяжкі часи, просили захисту та щастя. З іконою було пов’язане здоров’я дитини, шлюб, виїзд у справах чи на війну, смерть. Ікона супроводжувала людину все її життя. Її зберігали, як найдорожчий скарб, передавали з покоління в покоління як велику духовну спадщину. Так було протягом тисячоліття від запровадження християнства в Київській Русі. Ікона стала своєрідним ,,передавачем’’ традицій історії кожної сім’ї, а отже, і цілого народу.
Ікона – плід церковного пізнання, а не витвір, навіть талановитого, індивідуального мистецтва. Істинними творцями ікони були святі отці, які заклали основи іконошанування і боролися не за красу ікони, а за її правду. Першопочатково задум ікони полягав не у вираженні якогось одного аспекта православної віри, а православ’я в цілому. Ось чому свято Торжества Православ’я пов’язане з іконою. З розколом в християнстві іконописна форма поступово позбавилась свого духовного змісту: іконопис відокремився від іконошанування. Естетичні смаки почали подавлювати духовну суть, зовнішні атрибути ікони приймаються за її істинний зміст.
Православна Церква завжди боролася проти того, щоб церковне мистецтво ставало світським, мирським. Голосом своїх соборів, святителів, віруючих мирян вона захищала його від проникнення чужих елементів, які властиві світському мистецтву.
В іконоборчий період Церква боролась за ікону, а в сучасний час іконі потрібно боротися за Церкву.
Сьогодні виникає інтерес до ікони. Це спостерігається і в католицькому і в православному світі. Все частіше православні ікони можна зустріти в католицьких храмах. Наприклад в соборі ,,San Trinite’’ в Парижі як храмова ікона, шанується образ Трійці роботи Андрія Рубльова. Сучасний західний світ відкриває для себе християнський схід через ікону. Образ сьогодні говорить більше ніж слово, тому що донедавна слова тільки розділяли два світи – православних і католиків. Іконописний образ, як спільний духовний здобуток, народжений ще в нерозділеній Церкві, поєднує їх.
Парадокс сучасної ситуації в тому, що і протестантський світ починає цікавитись іконою. Ранній протестантизм вважав іконошанування язичництвом та ідолопоклонством. Тим не менше, ікона цікавить сучасний протестантський світ. Кордони між іконошануванням та ідолопоклонством були визначені ще святими отцями, які перш за все апелювали до тотожності слова і образа: ,,ми не поклоняємося сутності шкіри і чорнила, а Слову Божому, ними написаному; так і іконі – поклоняємося не сутності фарби і дошки, а образу Христа’’. Ці слова Леонтія Ієрапольського, сказані ще в VIII ст., є цілком актуальними сьогодні, в діалозі православних і протестантів [2, с.500-501].
Ікона виконує важливу функцію міжконфесійного діалогу, володіючи мовою, яку розуміє віруючий будь-якої традиції. Основою ікони є Боже Слово, ікона – христоцентрична, і тому виражає загально-християнські принципи. Відкриття ікони по-справжньому ще не осмислено Церквою. Тим не менше, ікона сьогодні допомагає у будівництві Церкви. В ній, як писав Г.Флоровський, здійснюється ,,внутрішня харизматична або містична пам’ять Церкви…єдність Духу – живий і неперервний зв’язок з таїнством П’ятидесятниці, з таїнством Сіонської горниці’’[1, с.126].
Роль ікони в сучасному світі зростає. Сьогодні світ потребує Образу, але цей світ, як листовий пиріг, і на кожному його ступені ікона розкривається по-своєму. Для людини секулярної культури ікона є без сумніву естетичною цінністю, в той же час відкриваючи невичерпні інформаційні можливості. Людина, яка шукає істину побачить в іконі місток між видимим і невидимим світами, між світом культури і світом одкровення. Для тих, хто тільки входить в Церкву, ікона ― найкращий катахізатор, адже образно-символічною мовою зміст догматів розкривається набагато глибше ніж словами. Для церковних людей ікона – допомога в молитвенному заглибленні і духовному житті. Ікона допомагає нам актуалізувати нашу віру, роблячи її не розумовою і рефлексивною, а живою та діалогічною. Сучасне богослів’я все більше і більше розглядає ікону як невербальний спосіб християнської проповіді.
Ікона розкриває нам досвід Церкви, пов’язуючи минуле, теперішнє і майбутнє: минуле ― через зв’язок з традицією; теперішнє ― через іконописця, який є дитиною свого часу; і майбутнє ― через прагнення до Небесного Царства.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
1. Языкова И.К. Богословие иконы. М., Изд-во Общедоступного Православного Университета, 1994.
2. Карташев А.В. Вселенские соборы. М., Республика, 1994.

[marina]

Шановний доповідачу, як ви вважаєте, чим у побуті є доцільним доповнити ікону, якими атрибутами?