Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[marina]

Кузенко Петро Ярославович, доцент кафедри образотворчого мистецтва, Прикарпатський національний
університет ім. Василя Стефаника

КОЗАЦЬКІ НАДМОГИЛЬНІ ХРЕСТИ: РЕЛІГІЙНО-МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ АСПЕКТ

Козацтво, як унікальне суспільно-політичне явище в історії України, сформувало багаті традиції у різних сферах духовної і матеріальної культури. Виступаючи захисниками й носіями православної віри, козаки стали гідними послідовниками надбань культури Київської Русі. Так, саме в Козацьку добу особливого розвитку набуло, хресторобне мистецтво, зокрема кам’яна меморіальна пластика.
Перші згадки про виконання кам’яних монументальних хрестів відносяться до Княжої доби [8, с. 99]. Відомо, що в ХІІ–ХІІІ ст. на північно-західних давньоруських землях існували надмогильні кам’яні хрести, які, на думку вчених, появилися тут під впливом заходу [4, с. 147].
Дослідник І.В. Сапожніков обстоює думку, що саме запорізькі козаки відродили давню великокняжу традицію увічнення пам’яті померлих кам’яними надгробками [6, с. 98]. Відомо, що кам’яні хрести у ХVІІІ ст. і раніше не ставилися на Запоріжжі на могилах жінок і дітей, а тільки козаків [6, с. 96-98]. Це дає підстави для висновку про окрему, особливу традицію відзначення поховань людей військової доблесті, яка мала сприяти довговічності пам’яті про геройські вчинки лицарів.
Походи козацького війська спричинили до розповсюдження могил на теренах всієї України. Зразок такої форми хреста (грецького типу) ще на початку ХХ ст. зафіксував Д. Щербаківський у галицькому селі Назавизів, що поблизу Надвірної [10, с. 182]. Як видно з фотоілюстрації, цей хрест має трапецеподібні кінці, а його поверхня щільно заповнена написом. Про те, що така форма була найуживанішою в козацькій меморіапластиці, свідчать зразки, виявлені в різних регіонах, особливо на півдні України.
Козаки використовували й інші форми надгробка – прямокінцеві або значно ускладнені, з пелюсткоподібними завершеннями рамен. Прикладом хреста вишуканої форми з багатим декором є надгробок козака Антона Кременецького в с. Михайлівка Миколаївської області. З одного боку він вкритий довгим написом, а на іншому – графічно вирізьблено великий Голгофський хрест, спис, тростину та характерні для православних Розп’ять абревіатури й скорочення: ІНЦИ – Ісус Назарянин Цар Іудейський; ІСХС – Ісус Христос; КТ – Копье Трость; “Ника” – перемагаю; МВГ – Місце Вознесіння Господнє; ГГ – Гора Голгофа; АГ – Адамова Голова [7, с. 193].
Подібна іконографія була властивою й для інших козацьких пам’ятників. Головна увага в їх оздобленні приділялася детальному вираженню засобами тексту й художніх образів інформації про покійника та обставини смерті Сина Божого. Відповідним до цієї ідеї було включення в композицію декору окремих надгробків козацької старшини зображення військових атрибутів, що наочно засвідчувало рід заняття покійного за життя. Традиція художнього відзначення суспільного становища захороненого є рідкісною в надгробній скульптурі України, її аналоги зустрічаються на Балканах, зокрема в меморіапластиці сербів. Тут у надмогильних пам’ятниках зображали людські фігури з відповідними атрибутами: ремісника – з інструментом, воїна – зі зброєю тощо [1, с. 3]. У козацькій меморіапластиці України це акцентування мало мету – глорифікувати військову доблесть, патріотичний чин героя. Водночас, воно надавало надгробкові дидактичних функцій, сприяло збереженню пам’яті про померлого, ширило його земну славу.
Подібне зображення є на кам’яному хресті на могилі кошового К. Гордієнка. На одному з його боків вирізьблено хрест із літерами, а під ним – списи, шаблі та гармати на колесах [2, с. 114]. Це був натяк на героїчні вчинки уславленого козака, що ніс інформацію великого виховного значення. Як видно з малюнка, поданого Д. Яворницьким у праці “Запоріжжя в залишках старожитностей та переказах народу”, інший бік цього прямокінцевого хреста повністю оздоблений епітафією, а зверху над нею виконаний невеличкий лапчастий хрест [2, с. 111].
Творці козацьких хрестів, як і, зрештою, інших, переважно аноніми. Майстер творив хрест на шану Господа та в знак пам’яті про померлого. Проте в козацькій меморіапластиці простежуються початки рідкісної традиції зазначення на вирізьбленому витворі імені автора, що відображає високий рівень культури виконавства, засвідчує кваліфікацію різьбяря – людини на той час знаної і шанованої. Такий напис виконано на одному з хрестів кінця ХVІІІ ст. із с. Кисляківка (північне Причорномор’я) [6, с. 143-144]. На бічній стороні цього хреста виконано напис: “Сей кресть деталь козакь Микита Кресторобь зь пашкь вскій: куреня” [5, с. 16].
Високорозвинена козацька меморіапластика вплинула на виготовлення надмогильних хрестів і цивільним населенням, яке для цього за їх зразком поступово починає використовувати камінь. Зроблені з цього матеріалу хрести, часто без написів та декору, розповсюджуються в різних регіонах, зокрема в Карпатах, на Поліссі, особливо в південній частині України, де місцеве населення тісно контактувало з козацькими переселенцями. З кінця ХVІІІ–ХІХ ст. у цьому регіоні козаки та їхні нащадки залишили багато високохудожніх хрестів найрізноманітнішої форми. Чимало з них дійшли до нашого часу на цвинтарях Одеської та Миколаївської областей. Ці пам’ятки вражають монументальністю, характером декору, лапідарним викладом інформації, дають уявлення, окрім усього іншого, про християнський спосіб пошанування померлих.
Традиція, започаткована козаками в цьому регіоні, розвивалася головним чином у напрямі урізноманітнення архітектурних форм хреста. Поруч із традиційним – лаконічним лапчастим надгробком – тут розповсюджуються пам’ятники з прямими, пелюсткоподібними, перехрещеними та кінцями інших форм у численних комбінаціях. Популярною схемою виконання стали хрести з сяйвом або колом, перехрещені конструкції. Такий прямий променистий надмогильний хрест 1897 р. знаходиться в с. Царедарівка Миколаївської області [3, с. 106]. Форма кінців цього чотирикінцевого надгробка є пелюсткоподібною, а простір між раменами заповнює рельєфно передане проміння, що значно збагачує його пластику, надає знаку піднесеного життєстверджуючого характеру, адже у ньому, як і в усіх інших формах променистого хреста, в основі лежить коло – знак сонця, символ вічного життя [9, с. 181].
Цей популярний елемент декору застосовувався і в хрестах з іншою архітектонікою, наприклад, шести- та восьмикінцевих, що були особливо розповсюджені в цьому регіоні. Такі багатораменні (як і, зрештою, інші знаки) в поєднанні з сяйвом, перехрещеними конструкціями та іншими профільованими формами справляли цілісне враження й відзначалися продуманими пропорціями кінців. Пропорційність частин у співвідношеннях окремих деталей, як і в характері цілісної структури, була невід’ємним методом зображень і таким чином характеризувала більшість пам’яток, незалежно від місця їх походження.
Перетворюючи форму хреста, майстри іноді створювали такі орнаментальні композиції, в яких губився і сам знак хреста. Вони уподібнювалися до стели, набували вигляду фіто- або антропоморфного зображення. Такі пам’ятники зафіксовані в селах Сухий Лиман, Великий Дальник [6, с. 53, 63] та інших Нижнього Подністров’я.
Тло пам’яток півдня України в контррельєфі оздоблювалося зображеннями хрестів і написами та іншими програмними елементами, започаткованими козацькою меморіапластикою, які на відміну від запорізьких мали свої особливості. Як стверджує І. Сапожніков, надгробки детально обстежених ним цвинтарів Нижнього Подністров’я відрізняються від означених у першу чергу тим, що вони були однобічні. Тут рідко зустрічаються Розп’яття зі списом і губкою на тростині, череп і кості Адама. Хрести мали різну форму – від чотири- до восьмикінцевої. Вплив козацької традиції видно з наявних на окремих із них трапецеподібних кінців [6, с. 104].
Таким чином, хрест в культурі наших предків уявлявся стійкою домінантою життя, зберігаючи в своїй основі найвищі моральні святості. Це позначилося на його мистецьких якостях, стимулювало побутування і видозміни у розмаїтих зразках людського рукотворення. Козацька меморіапластика, репрезентована широким комплексом пам’яток, які мають художню структуру, сформовану під значним впливом східної іконографії. Їхня традиція позначилася на розвитку кам’яних надмогильних хрестів всієї України.

Список використаної літератури:

1. Влахович М., Милосавлевич П. Сельские надгробные памятники Сербии. – Белград: Изд. журнала “Югославия”, 1956. – 32 с.
2. Эварницкий Д.И. Запорожье в остатках старины и приданиях народа (фрагменты) // Намогильні хрести запорозьких козаків / За ред. І.В. Сапожникова – Т.1. – Одеса: ОКФА, 1998.– С.100-121.
3. Малина В. Кам’яні хрести півдня України // Образотворче мистецтво. – 1991. – №4. – С.13-15.
4. Моздир М. Хрест у селі Зимне біля Володимира (до питання атрибуції) // Галич і галицька земля в державотворчих процесах України (матеріали Міжнародної наукової конференції).– Івано-Франківськ – Галич: Плай, 1998. – С.146-149.
5. Сапожников І.В. Історія вивчення козацьких кам’яних хрестів і могил // Намогильні хрести запорозьких козаків / За ред. Сапожникова І.В. – Т.1. – Одеса: ОКФА, 1998. – С.7-20.
6. Сапожников І.В. Кам’яні хрести степової України (XVIII – перша половина ХІХ ст.). – Одеса: Чорномор’я, 1997. – 165 с.; іл.
7. Сапожников І.В. Козацькі кам’яні хрести південного Побужжя // Намогильні хрести запорозьких козаків / За ред. І.В. Сапожникова – Т.1. – Одеса: ОКФА, 1998.– С.193-198.
8. Цинкаловський О. Данилова пам’ятка на Волині // Життя і знання. – 1933. – Ч.4 (67). – С.99.
9. Шувалов Р. Козацьке кладовище // Пам’ятки України. – № 1-6. – К., 1993. – С.180-181.
10. Щербаківський Д. Буковинські і Галицькі дерев’яні церкви, надгробні і придорожні хрести, фігури і каплиці (фрагмент) // Намогильні хрести запорозьких козаків /За ред. І.В. Сапожникова – Т.1. – Одеса: ОКФА, 1998.– С.174-185; іл.