Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[Міжнародний відділ ДДФА]

Міністерство фінансів України
Державна навчально-наукова установа
„Академія фінансового управління”
Дніпропетровська обласна державна адміністрація
Рада по вивченню продуктивних сил України
Національної академії наук України
Дніпропетровська державна фінансова академія


ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА
ІНТЕРНЕТ-КОНФЕРЕНЦІЯ


“АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ”


Висновки та пропозиції


16-26 листопада 2009р. в м. Дніпропетровську на базі Дніпропетровської державної фінансової академії Міністерства фінансів України відбулася всеукраїнська науково-практична Інтернет-конференція Міністерство фінансів України «Актуальні проблеми економічного і соціального розвитку регіонів України».
У роботі конференції прийняли участь: представники центральних та регіональних органів виконавчої влади України, фінансових управлінь обласних державних адміністрацій, фахівці наукових установ Національної академії наук України, Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України, науковці більш ніж 90 вищих навчальних закладів України, зокрема: Київського економічного та Дніпропетровського, Донецького, Запорізького, Луганського, Львівського, Одеського, Прикарпатського, Хмельницького, Харківського національних університетів, Донецького національного технічного університету, Донецького національного університету економіки и торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, Донецького державного університету управління, Європейського університету, Житомирського національного агроекологічного університету, Кіровоградського національного технічного університету, Луцького національного технічного університету, Одеського національного політехнічного університету, Львівського національного аграрного університету, Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка, Бердянського університету менеджменту і бізнесу, Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпродзержинського державного технічного університету, Дніпропетровського державного аграрного університету, Національного гірничого університету, Національного університету державної податкової служби України, Академії митної служби України, Академії муніципального управління, Буковинської державної фінансової академії, Волинського інституту економіки та менеджменту та інш.
Учасники конференції зазначають:
В умовах світової фінансової кризи більш рельєфно виокремились як упущені можливості, так і стратегічні завдання України із забезпечення прогресивних зрушень на шляху ефективного економічного і соціального розвитку українського суспільства, реалізація завдань якого потребує консолідації законодавчих та виконавчих органів державної влади щодо реальної і дієвої координації централізованого і регіонального регулювання зазначеним процесом. Разом з тим відсутність зазначеної консолідації посилює негативні тенденції некерованості розвитком продуктивних сил держави (що призводить до поглиблення диспропорцій на регіональному рівні, розширенні депресивних зон), уповільнення соціального розвитку та поглиблення майнової і доходної поляризації населення, суспільної дестабілізації тощо. Зазначена ситуація актуалізує необхідність суттєвого вдосконалення фінансово-економічного механізму державного управління та регулювання соціально-економічного розвитку регіонів та суспільства в цілому.
Учасники конференції акцентують увагу на необхідності пріоритетності правової регламентації адаптивності фінансово-бюджетної та соціальної політики до ринкових умов, формування їх на правовій основі в режимі зваженої довготермінової стратегії реалізації чітко визначених цілей та програм згідно із вимогами об’єктивних економічних законів ринкової економіки соціального спрямування.
Учасники конференції пропонують такі заходи.
1. У системі організаційно-правового та фінансово-економічного механізму регулювання розвитку.
З метою концентрації зусиль на досягнення європейського рівня соціально-економічного розвитку необхідно упорядкувати чинний режим державного управління та регламентації координаційно-регуляторної діяльності державних гілок влади у забезпеченні стратегії розвитку. З цією метою є доцільним вирішення таких завдань:
1.1. Забезпечити пріоритет правових функцій державного управління як виразу офіційної державної політики у сферах соціально-економічного розвитку. З цією метою основою державної політики мають сприйматись переважно відповідні Закони України, а підзаконні акти – як регламентація механізмів їх виконання.
1.2. У зв’язку із вище зазначеним законодавчий орган – Верховна Рада України має чітко і однозначно визначити пріоритети соціально-економічного розвитку українського суспільства та пріоритетні галузі національної економіки. Визначити ( і підпорядкувати виконавчі органи влади на їх виконання) основні макроекономічні і соціальні параметри соціально-економічного розвитку на певний перспективний період як вихідної бази діяльності органів виконавчої бази.
1.3. Прискорити реалізацію задекларованих реформ. З цією метою визначити заходи, відповідальність і терміни завершення адміністративно-територіальної, пенсійної, медичної, освітньої, земельної та інших реформ.
1.4. Внести зміни до Бюджетного кодексу України. Зокрема змінити режим Державного бюджету в такому напрямку:
- за цільовою функцією Державний бюджет має носити характер законодавчого виразу довгострокової фінансової стратегії та відображати поточні цілі розвитку суспільства:
- стратегічний Державний бюджет має охоплювати період каденції Президента України, виражати його передвиборну програму. Основні параметри стратегічного Державного бюджету України мають формуватись на основі відповідного Послання Президента до Верховної Ради України і коригуватись у наступних річних програмах бюджету на основі оцінки результатів виконання попередніх річних бюджетів з врахуванням соціально-економічних змін в житті суспільства, світових і регіональних тенденцій та відповідних прогнозів і потенціалу, сформульованих у Бюджетній резолюції як вихідної бази планування річних бюджетів;
- забезпечити і законодавчо визначити конкретні функції Державного і місцевих бюджетів з перенесенням фундаментальної суми коштів на рівень місцевих общин. У зв’язку із цим визначити місію, філософію, статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління, забезпечити використання функціонально-економічних підходів до побудови структури загальнодержавного і регіонального органів державного управління та штатної чисельності адміністративного апарату, скоротивши в частині вищого ешелону чисельність державних службовців до самодостатнього рівня;
- створити саморегулюючу систему взаємодії центральних і місцевих влад на базі застосування принципів системності, субсидіарності і синергізму. Розвивати і стимулювати можливості застосування органами місцевого самоврядування статутного права. Штатну чисельність адміністративного апарату прив’язати до величини валового регіонального продукту, а рівень оплати державних службовців (базового рангу із послідовним збільшенням за рангами) до середньої величини оплати праці групи інженерно-технічних працівників відповідного адміністративного утворення із відповідними надбавками у відповідності із степенем рівня адміністративного утворення;
- розробити чіткі і прозорі, довготермінові механізми забезпечення органів місцевого самоврядування ресурсами, необхідними для виконання власних та делегованих повноважень, поточних та інвестиційних завдань. Вдосконалити законодавчо-правове регулювання повноважень органів місцевого самоврядування щодо управління власними ( місцевими) і державними (наданими) джерелами надходжень;
- визначити положення щодо розподілу завдань, повноважень і відповідальності представницьких і виконавчих органів влади на первинному, регіональному і державному рівнях, забезпечити використання системи показників мінімального (стандартного) рівня надання місцевому населенню державних і місцевих послуг.
1.5. Посилити цільову орієнтацію використання бюджетних коштів в інвестиційній сфері на створення виробничих потужностей для якомога повнішого використання наявного трудового, природно-ресурсного та матеріального потенціалу передовсім в депресивних регіонах з орієнтацією на розвиток імпортно-замінних виробництв для насичення внутрішнього товарного ринку на конкурентній основі та експортно-орієнтованих виробництв науковомістких та глибоко технологічних товарів.
По мірі введення в дію новостворених за бюджетні кошти виробничих потужностей здійснювати їх прозору приватизацію для розширення приватного бізнесу як більш ефективного, функціонального в сфері малого та середнього бізнесу, підпорядкованого приватному власникові різних організаційно-правових форм. Виручка від приватизації новостворених об’єктів має використовуватись для фінансування створення наступних нових виробничих об’єктів.
1.6. З метою розвитку системи малого і середнього бізнесу передбачити розробку і введення в дію систему стимулювання створення виробничих потужностей в товарно-виробничій сфері шляхом виділення депресивним регіонам бюджетних коштів для надання суб’єктам малого і середнього бізнесу кредитів в межах до 70% від кошторису бізнес-планів, відібраних на конкурсній основі в структурі інвестиційної діяльності органів місцевого самоврядування. Передбачити надання таким суб’єктам також пільгового режиму оподаткування на період набуття ними проектної потужності в терміни та в обсягах, визначених бізнес-планами.
1.7. Посилити контроль за використанням бюджетних коштів, виділених на виконання Державних програм розвитку як в сфері їх цільового витрачання за обсягом і строками надходження так і за рівнем ефективності віддачі. Вважати доцільним розробку методики визначення рівня ефективності використання бюджетних ресурсів та критеріїв оцінки їх результативності як основи обґрунтування оптимальності бюджетів різних рівнів.
2. У системі інноваційно-інвестиційного розвитку продуктивних сил, діяльності бізнесових і підприємницьких суб’єктів господарювання.
Основним критерієм успіху включення України в русло загально цивілізаційного поступу є досягнення державою конкурентоспроможності на світовому інтегрованому ринку. Це потребує поглиблення перебудови матеріально-технічної бази виробництва, здійснення переходу до більш високих технологічних укладів, створення дієвої інфраструктури ринкової системи господарювання на засадах відповідних фінансово-економічних механізмів. В контексті зазначеного доцільним є вирішення таких завдань:
2.1. Забезпечення інноваційно-інвестиційного розвитку національної економіки має бути визнаним пріоритетом економічної стратегії держави з підпорядкуванням реалізації йому відповідних заходів державної політики в сферах генерації необхідних коштів; ключових сфер; наукового, технічного і організаційного забезпечення. З економічної точки зору сутність інноваційно-інвестиційного процесу має розглядатись як прискорене капіталоутворення розширеного суспільного відтворення, спрямованого на інтенсивний тип соціально-економічного зростання та енерго- і ресурсозбереження як фактор конкурентоспроможності товарного виробництва. Вирішення цього завдання включає такі заходи:
- мобілізація внутрішніх і зовнішніх фінансових ресурсів: внутрішніх - шляхом ре капіталізації доходів функціонуючих підприємств. Збільшення частки фонду нагромадження в системі розподільчих відносин; зовнішніх – шляхом підвищення інвестиційної привабливості національної економіки та ефективності використання інвестиційних ресурсів у найбільш інвестиційно-привабливих галузях та підприємствах;
- забезпечення належного розвитку фінансово-кредитної системи держави і надійності діяльності банківської системи та небанківського сектору фінансових структур, а також інфраструктури фінансового ринку. Реалізація зазначеного заходу має забезпечувати стабільність національної валюти, зростання довіри населення країни до її фінансово-кредитної, банківської систем, що дозволить банкам оперувати депозитами населення та підприємств у розгортанні інвестиційно-інноваційної та кредитної діяльності;
- забезпечення достатнього ресурсу «довгих грошей» шляхом прискорення здійснення пенсійної реформи та створення накопичувальної системи як джерела довготермінових кредитів;
- забезпечення ефективної реалізації Закону України «Про акціонерні товариства (№50-51, затверджений 17 вересня 2008р, №514-VI), що єднання фінансового, промислового та інтелектуального капіталу в процесі корпоратизації національної економіки та концентрації капіталу, а відтак – включення держави в процес глобальних трансформацій як об’єктивного процесу формування глобального громадського суспільства, що характеризується появою політичних в неполітичних інституцій, які об’єднують людей різних країн незалежно від державних кордонів.
2.2. Забезпечення розвитку фінансово-економічного механізму функціонування національної економіки та суб’єктів господарювання. Для нинішнього стану найважливішою проблемою є забезпечення умов розвитку ефективної ринкової економіки, яка, передусім, базується на приватній власності, свободі підприємництва, особистому інтересі, конкуренції, ринковому регулюванні цін та на протекціоністській діяльності уряду.
Вирішення цього завдання включає такі заходи:
- ліквідація так званого «тіньового сектору» економіки, що генерує кримінальну діяльність. Зрозуміло, що економічна діяльність в умовах приватної власності спрямована на отримання власної вигоди і не завжди співпадає з економічними потребами держави. Тому «тіньовий сектор» повинен бути обмежений заходами правового та економічного характеру. Цьому має сприяти зокрема легалізація власників функціонуючих підприємств, а нелегальні підприємства мають бути ліквідовані;
- посилити дієздатність бюджетної системи країни шляхом упорядкування податкової системи, що в значній мірі забезпечує формування доходів. Збільшення доходів бюджету слід забезпечити за рахунок розширення бази оподаткування та підвищення адміністрування податків. В цілому бюджетна політика має орієнтуватись на масу доходу і податку з прибутку, а не на високий рівень оподаткування;
- забезпечити введення податку на нерухомість як основного (поряд із податком на землю) джерело доходів місцевих бюджетів – запоруки їх «суверенітету»;
- забезпечити шляхом введення трьохрівневої системи пенсійного страхування прозорість трудових доходів громадян, що сприятиме відмиранню так званої практики «оплати праці в конвертах», нарощування легального рівня оплати праці та доходів бюджету.
2.3. Забезпечення розвитку державної системи регулювання ринкового ціноутворення та системи розрахункових відносин. Основними заходами в цій сфері необхідно визначити такі:
- подолання або мінімізація цінового диспаритету, що існує у економічних відносинах між початковою ланкою (сировиною) та заключною – виготовлення ринкового товару;
- впровадження в системі корпоративного сектору та на крупних підприємствах фінансово-економічного механізму комерційного розрахунку у поєднанні із внутрішньогосподарським розрахунком структурних підрозділів.
2.4. Запровадження дієвої системи фінансового менеджменту виробничих і комерційних циклів із застосуванням нормативного фінансового планування, бюджетування та поточного моніторингу фінансового стану підприємства, здійснення антикризових заходів та операційної фінансової санації.
3. У системі соціально-гуманітарних проблем регіонів: соціально-економічних відносин, трудової зайнятості, мотивації праці та становлення громадськості.
Сучасний стан соціально-економічного розвитку характеризується поєднанням і переплетінням двох визначальних напрямів: поширення глобалізації як закономірності розвитку сучасної цивілізації (інтеграція політики і економіки, духовної культури, освіти, інформаційних процесів і технологій), що уособлює якісний вираз суспільної філософії та поглиблення процесів ідентифікації націй та окремих регіонів глобалізованого суспільства. Зазначені процеси становлять діалектичну єдність сутнісного прояву процесу «розвиток»: проявом об’єктивних законів боротьби і єдності протилежностей; несучи певні негативні прояви, глобалізація спроможна забезпечити політичний вплив на вирішення економічних і соціальних проблем із урахуванням інтересів теперішніх і прийдешніх поколінь завдяки поєднання інтернаціональної змістовності якісних параметрів розвитку та національних форм.
Зазначені аспекти потребують врахування таких завдань:
3.1. Сучасний стан формування нової якісної визначеності цивілізаційного стану людства, що уособлюється терміном «глобалізм» характеризується прогресуючими ускладненнями: змінюється тенденція посилення залежності економічного і соціального розвитку від політичних уподобань окремих, головним чином економічно розвинутих, домінуючих на світовій політичній та економічній арені, країн. А в регіональному аспекті окремої країни, нашої держави – окремих регіонів. За цих умов актуалізується необхідність посилення взаємопов’язаності регіонів засобами зваженої державної економічної політики з метою отримання ймовірних вигод, які можуть забезпечуватись диверсифікацією діяльності регіонів, а також мінімізації ризиків, притаманних будь-якій моно орієнтованій діяльності як на макро-, так і на мікрорівні. Інтегральним результатом має виступати вирівнювання життєвого рівня розвитку, продукуємого діяльністю територіальних соціумів внаслідок розвитку своїх, територіально відмінних, але в однаковій мірі приналежних нації регіональних продуктивних сил.
3.2. Зазначені обставини актуалізують необхідність правового визначення існуючих в Україні регіонів як об’єктів не абстрактно-теоретичного характеру, а реально-прикладного: соціально-економічного територіального утворення, самодостатнього і відповідального за гармонічний централізовано-координований соціально-економічний розвиток на основі самофінансування – регіонального бюджету.
3.3. Регіональні, а в межах їх окремі територіальні адміністративні утворення мають функціонувати як цілісні соціуми, відповідальні за максимальний розвиток продуктивних сил і рівень життя в межах міжрегіональних економічних відносин та між бюджетних відносин як державних регуляторів гармонізації соціально-економічного розвитку країни – суб’єкта процесів глобалізації.
3.4. Еволюція соціально-економічної структури суспільства, зумовлена процесами глобалізму та факторами постіндустріального етапу технологічного розвитку зумовлюють відповідні зміни в системі організації виробництва. Основною тенденцією є утворення корпоративних формувань, які асимілюють існуючі в межах інтересів суб’єкти вільного підприємництва, посилюється дія природного добору. Це породжує необхідність створення механізмів координації інтеграційних процесів на регіональному рівні в межах існуючих регіональних конгломератів господарюючих суб’єктів за критерієм ефективного використання ресурсів, передовсім – трудових в режимі свободи вибору працівниками виду праці, на які вони здатні, а відтак – споживання товарів і послуг у межах особистих грошових заходів це не тільки забезпечує задоволення потреб населення, а й формує зворотний зв'язок з виробництвом шляхом визначення споживчої якості товарів і послуг та фінансової підтримки виробництва.
Рівень трудових доходів формує платоспроможний попит населення регіону, а він виступає одним із основних джерел фінансування регіональної економіки, її інвестиційним ресурсом. Це зумовлює розвивати не лише регіональні економічні комплекси, а й регіональні ринки товарів і праці.
3.5. Ринковий механізм природного добору – конкурентоспроможність, стимулює зменшення виробничих та організаційно - маркетингових витрат в розрахунку на одиницю продукції – собівартість товару. Внаслідок цього відбулося істотне зменшення частки заробітної плати в структурі собівартості продукції, а відтак і величини трудових доходів населення і, відповідно, - інвестиційних ресурсів. Зазначена ситуація актуалізує необхідність розробки ефективних моделей трудового менеджменту, мотивації праці та системи оплати праці.
3.6. З метою посилення конкурентоспроможності національної та регіональних економік при прийнятті стратегічних та тактичних рішень першочерговим є використання системного підходу, що дозволяє виокремлювати певні комплекси, блоки, проблеми, завдання не ізольовано від інших, а у взаємозв’язку з ними як певні цілісності з використанням в якості критеріїв оцінки ефективності ступінь реалізації національних, регіональних і корпоративних інтересів, які інтегруються в темпах зростання добробуту громадян держави та піднесенням їх життєвого рівня. Застосування системного підходу при обґрунтуванні стратегічних і тактичних рішень щодо соціально-економічного розвитку потребує вдосконалення інформаційного забезпечення, використання сучасних економіко-математичних методів стосовно оптимізації окремих соціально-економічних процесів та явищ, розробки експериментальних моделей та виявлення на їх основі можливих наслідків від впровадження, вдосконалення методології та методів у пошуку зважених рішень.
Учасники конференції виражають впевненість:
Консолідована мобілізація наявних ресурсів та зусиль українського суспільства, концентрована на вирішенні актуальних проблем економічного і соціального розвитку, дозволить забезпечити успішне вирішення проблемних питань, породжених процесами інтернаціоналізації і глобалізації виробництва та загострених всесвітньою фінансовою кризою. Разом з цим будуть відкриті нові можливості успішного поступу українського суспільства у цивілізаційному розвитку.
Для успішного подальшого розвитку ринкової системи господарювання в Україні оволодіння методів її регулювання та створення сприятливого фінансово-економічного клімату її функціонування, забезпечення досконалого наукового, методичного й нормативного обґрунтування рішень щодо виконання функціональних завдань діяльності державних і регіональних осередків влади та фінансово-економічної системи, кадрового забезпечення їх служб необхідно посилити роль підготовки висококваліфікованих фахівців-менеджерів, спроможних запроваджувати цінності демократичної, правової, соціальної держави та громадського суспільства, провідників сучасних знань, необхідних для активізації економічного патріотизму громадян.

Матеріал підготовили В.Я.Олійник і І.Д.Падерін за участю О.А.Рядна, Н.І.Редіної, С.А.Корнієнка, А.Г.Бабенка на основі узагальнення положень, відображених у тезах учасників конференції.