Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmns_dsfа]

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА НАГРОМАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ

Гриценко О.В., аспірант
Дніпропетровська державна фінансова академія


Завдання нагромадження інноваційного потенціалу вирішується при значній підтримці бюджетної політики за рахунок дії такого інструменту, як видаткова частина державного бюджету. У розвинених країнах видатки бюджету на наукові дослідження і розробку прототипів нової техніки складають від 1/3 до 2/3 ВВП, загальна норма яких в передових країнах складає 2-3 % ВВП. Також значні кошти витрачаються на освіту і охорону здоров’я (до 10 % на кожний напрям). При цьому бюджетна політика великих країн в кінці XX – початку XXI ст. орієнтується на активізацію наукових досліджень та розробок у сфері оборони (у США – 50 % бюджетних витрат, Великій Британії – 38 %, Франції – 22,6 %, Російській Федерації – 9,4 %), освоєння космічного простору (у США – 11,2 %, Франції – 10,7 %, Російській Федерації – 9,4 %). Бюджетна політика невеликих країн орієнтує бюджетні потоки на освіту, зокрема фінансування університетів як осередків наукових розробок. Так, Австрія витрачає на ці цілі 64,2 % від загальних витрат бюджету, Швейцарія – 50,9 %, Греція – 44,7 %, Нідерланди – 44,2 %, Італія – 42,6 %. На фінансування досліджень і розробок у різних галузях (розробки економічного розвитку) у 2002 р Ірландія витрачала 52,8 % видатків державного бюджету, Фінляндія – 41,4 %, Португалія – 33,1 %.
З огляду на досвід зарубіжних країн, держава має зосереджувати свої обмежені ресурси на незначній кількості наукомістких галузей, адже саме високі технології забезпечують найбільші конкурентні переваги. Важливим напрямом є розвиток інноваційної інфраструктури, зокрема, інформаційних та технологічних мереж, які нададуть можливість орієнтуватися в сучасному технологічному просторі й залучати інвесторів до фінансування проектів усередині країни.
Виокремлення основних напрямів інноваційної політики потребує дієвих заходів щодо реалізації законодавчо закріпленої політики сприяння інноваційної діяльності в країні. Реалізація даних напрямів не може бути здійснена без подолання ряду проблем, серед яких найбільш вагомі - відсутність загальнонаціональної стратегії економічного й соціального розвитку та відсутність чітких, науково обґрунтованих інноваційних пріоритетів; відсутність венчурного фінансування; нерозвиненість інформаційного простору країни; ринку наукової та аналітичної продукції, прогнозів розвитку. Така велика кількість проблем потребує розробки заходів з їх нейтралізації.
Успішний закордонний досвід реалізації інноваційної моделі необхідно адаптувати до умов України, однак, слід використовувати не точні копії, а окремі компоненти моделей, які найбільш придатні для впровадження у національному середовищі та потенційно прогресивні. Прикладом такого підходу є Японія, яка у свій час, використовуючи радянський досвід довгострокового планування в загальнодержавних масштабах, взяла на озброєння лише концепцію, а не методи, певним чином поєднавши ринкові та планові елементи, що дозволило проводити ефективну економічну політику структурної перебудови і вийти у стислі терміни у ранг розвиненої економічної держави світу.
Зміцнення інвестиційної складової державного і місцевих бюджетів, забезпечення зростання бюджетів розвитку також сприятимуть активізації інноваційної діяльності в Україні. Актуальним та перспективним є впровадження у бюджетну політику принципу дольової участі держави у фінансуванні окремих інноваційних проектів, які мають пріоритетне значення, враховуючи, що подолання вхідних бар’єрів у новітні галузі потребує значної концентрації ресурсів, високого рівня координації учасників інноваційного прориву.
Створення умов для довгострокового відтворення бюджету можливо лише шляхом стимулювання економічного зростання. Це є необхідною, але не достатньою умовою подальшого розвитку. Необхідним стає вирішення інших актуальних проблем, зокрема удосконалення інституційних умов, які забезпечують самовідтворення інвестиційно-інноваційних процесів, активізація у нашій країні фундаментальних досліджень і прикладних розробок за рахунок не лише державних, а й приватних фінансових ресурсів, ефективна взаємодія держави та бізнесу у сфері практичної реалізації цих розробок. З метою нагромадження науково-технічного потенціалу, включаючи людський капітал, та створення використання досягнень науки і техніки в економіці України необхідно використовувати різноманітні інструменти бюджетної політики для стимулювання пріоритетних інноваційних напрямів, виходячи із тенденцій світової економіки, фінансових можливостей держави та пріоритетів розвитку суспільства.
Незважаючи на те, що одним з основних каналів державного впливу на процеси структурної перебудови є бюджетні інвестиції в наукомісткі, високотехнологічні галузі економіки, Українська держава його майже не використовує. Структура державних видатків на інвестиції за видами економічної діяльності свідчить, що державна інвестиційна політика не спрямована на зміну структури національної економіки, як і на реалізацію інноваційно-інвестиційної моделі економічного розвитку України. З огляду на це, на нашу думку, необхідно змінювати структуру інвестиційних видатків держави, надаючи перевагу наукомістким та високотехнологічним проектам, які закладають надійне підґрунтя для подальшого економічного розвитку держави.