Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmn]

АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УРАЇНІ

Бойко М.С.,
Наук. керівник: Крилова О.В., к.е.н., доцент
Національний гірничий університет
pionerka@i.ua


Актуальним напрямком наукових досліджень в економічній теорії є розроблення теоретичних і практичних основ механізму функціонування за¬кладів вищої освіти в умовах трансформації економічної системи України. Трансформація економічних відносин на ринкових засадах зумовлює необхід¬ність відмови від багатьох традиційних підходів до фінансування вищої осві¬ти. Водночас складнощі перших років переходу до ринку вимагають створен¬ня нових механізмів фінансування вищої освіти, оскільки старі механізми вже не задовольняють потреби освітян і освіти, а тимчасові, нині діючі, не до кінця є тим варіантом механізму, із яким освіта може повноцінно функціонувати, не відчуваючи постійного дефіциту коштів. Сучасна практика введення нових механізмів фінансування засвідчує необхідність творчого використання форм і видів фінансування, які апробовані у західних країнах.
Державне фінансування вищої освіти є неефективним, оскільки не передбачає повернення коштів в бюджет. Механізм державного фінансування полягає в оплаті навчання найобдарованіших кандидатів, але справа в тому, що такі студенти після закінчення навчання не забезпечуються державним робочим місцем, а отже в подальшому не відшкодовують витрати на своє навчання. Державне фінансування освіти має відбуватися за умов створення державних установ і організацій, які можуть надавати робочі місця.
Окрім державного фінансування та фінансування коштами домогосподарств існують додаткові механізми підтримки студентів, наприклад, освітні кредити. Вони є основною формою фінансування в Швеції та Японії; ряд країн (Австралія, Великобрита¬нія, Нідерланди, Нова Зеландія) їх запроваджують для того, щоб скоротити бю¬джетні витрати на вищу освіту та поступово перейти до ситуації, коли навчальні заклади фінансуються в основному за рахунок прямої оплати споживачами. У світовій практиці кредити студентам для оплати навчання надаються державою, навчальними закладами або приватними організаціями. У двох останніх випад¬ках держава, як правило, виступає гарантом повернення кредиту. Такий меха¬нізм має ряд позитивів з економічної та соціальної точки зору. За винятково бю¬джетного фінансування, вища освіта оплачується за рахунок усіх платників податків, частина з яких не претендує на її отримання. Освітні ж кредити переносять від¬повідальність безпосередньо на споживача, водночас не дискримінують осіб із низькими доходами, оскільки повернення коштів відбувається згодом із більш високих доходів, при цьому вантаж виплат розподілений у часі. Якщо держава виступає в якості кредитора, недоцільно фінансувати освіту з загального фонду бюджету, адже існує досвід випуску державних цінних паперів, кошти від реалізації яких забезпечують фінансування освіти.
Світовий досвід розвитку освітнього кредитування не дає змогу ствер¬джувати, що кредит повинен цілком замінити інші механізми фінансової участі держави на ринку послуг професійної освіти. Так, у Швеції протягом останніх 20 років частка освітніх кредитів скоротилася з 95 до 70 % загально¬го обсягу фінансової допомоги студентам, натомість збільшилася питома ва¬га грантів. Така політика викликана існуванням труднощів із пога¬шенням кредиту в умовах високого рівня податкового навантаження на фі¬зичних осіб.
Забезпечення повернення освітнього кредиту - один із основних ризиків такого фінансового механізму. Кредит може перетворитися у дорогу форму гранта, внаслідок чого не відбувається економії бюджетних витрат, натомість у держави з'являються додаткові зобов'язання перед приватними кредитними ус¬тановами. Водночас, такий механізм може виявитися дискримінаційним стосов¬но осіб із невисокими доходами та жінок, які здобули вищу освіту, однак у по¬дальшому тривалий час не працюють у зв'язку з народженням дітей.
Теоретично проблему може вирішити колективне солідарне відшкоду¬вання усіма випускниками вищих навчальних закладів витрат, які понесла дер¬жава на їхнє навчання. Один зі способів реалізації даного підходу - запрова¬дження спеціального податку на доходи осіб із вищою освітою (т. зв. "graduate tax"), або ж вищих ставок прибуткового чи єдиного соціального податку. Схема державно¬го освітнього кредитування, виплати за яким здійснюються через спеціальний прибутковий податок, уперше була запропонована у 60-х роках ХХ ст. М. Фрідменом, а на практиці застосовується в Австралії і Новій Зеландії. Тут ставка податку становить 2-4 % доходу осіб із вищою освітою. Після виплати повної суми боргу податок не стягується. Як засвідчує досвід цих країн, мас¬штаби ухиляння від даного виду оподатковування значно менші, ніж неповер¬нення освітніх кредитів. Податок дає змогу встановити пряму залежність роз¬міру виплат за отриману освіту з рівнем фактичних доходів кожного конкрет¬ного випускника. Таким чином створення своєрідного страхового пула знижує індивідуальні ризики кредитування.

Література:
1. Привлечение финансовых ресурсов в образование: проблемы, модели, механизмы/ Ю.А. Захаров, М.И. Кабенюк, А.М. Лавров, Ю.В. Чеботаревский. - Кемерово: Кемер. гос. ун-т, 2002.- 61 с.
2. Хоффман Х.Г. Новые формы финансирования, гарантирующие равное образование для всех, и развитие системы платного образования// Университетское управление: практика и анализ. - 2000, № 4. - http://umj.ru/index.php/pub.
3. О.В. Босак Світовий досвід реформування системи професійної освіти// Національний лісотехнічний університет України: Науковий вісник, 2007, вип.17.5