Форум Дніпропетровської державної фінансової академії

[nivmn]

ВИКОРИСТАННЯ ПЕРСОНАЛУ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Шкурко Л.В., аспірантка
Дніпропетровська державна фінансова академія


Аналіз використання трудових ресурсів у сільському господарстві на фоні застарілого та недостатнього технічного забезпечення підприємств, низької рентабельності виробництва, оплати праці є особливо необхідним як на макро-, так і на мікрорівні. Особливої уваги заслуговує необхідність удосконалення методології продуктивності праці внаслідок впровадження ринкового механізму господарювання в сільському господарстві.
Використання персоналу – це одна з найважливіших стадій обороту трудових ресурсів в країні. Процес використання персоналу відбувається на окремому підприємстві, проте значно залежить від галузі господарства, у межах якої воно функціонує. Сільське господарство – специфічна, трудомістка сфера прикладання людської праці, особливо це стосується тваринництва.
Варто зазначити, що персонал підприємства – це весь особовий склад установи, підприємства, організації або частина цього складу, яка являє собою групу за професійними або іншими ознаками. Персоналом називають постійних і тимчасових працівників, представників кваліфікованої та некваліфікованої праці. У сільському господарстві працівників поділяють на постійних, тимчасових та сезонних. До постійних працівників відносять засновників, членів підприємства, а також працівників, які прийняті на роботу на тривалий або невизначений термін.
У рослинництві часто виникає потреба у додатковій робочій силі (у період збирання врожаю, боротьби зі шкідниками і т.ін.), тому тут особлива увага приділяється плануванню чисельності тимчасових та сезонних працівників. Витрати на утримання персоналу становлять значну частину видатків підприємства. Від усіх інших витрат вони відрізняються наявністю вагомої частки нарахувань на фонд заробітної плати, яку сплачує підприємство.
Для сільськогосподарського підприємства важливе значення має відповідність кількості, якості, трудової активності залученого персоналу реальній потребі в трудових ресурсах. З цією метою на підприємствах аграрної cфери застосовується система показників використання персоналу, які поділяють за призначенням на ресурсні, проміжні та результативні. Ресурсні показники виражають якісний і кількісний склад персоналу підприємства, повноту його використання. Проміжні виражають динаміку складу персоналу протягом певного періоду. За допомогою результативних показників використання персоналу визначається продуктивність праці на підприємстві.
На нашу думку, найважливішими показниками використання персоналу на сільськогосподарських підприємствах є коефіцієнт використання трудових ресурсів, коефіцієнт сезонності та темп приросту продуктивності праці.
Сучасна дослідниця Т.П. Житник пропонує використовувати інтегральний показник рівня ефективності використання трудових ресурсів у сільськогосподарських підприємствах, який розраховується за формулою:
Кі = √100 Квик² + 64 / Ксез² + 100 Кпр² , де
Квик, Ксез, Кпр - відповідно коефіцієнти використання трудових ресурсів, сезонності, темпу приросту продуктивності праці.
В умовах ринкової економіки, конкуренції, залежності виживання підприємства від дохідності виробництва, найбільш важливим показником ефективності використання персоналу є продуктивність праці.
У практиці сільськогосподарських підприємств найчастіше застосовують такі показники продуктивності праці:
– вартісні показники, які характеризують виробництво валової продукції в порівняних цінах з розрахунку на одну людино-годину, відпрацьовану в сільськогосподарському виробництві, або з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого безпосередньо в сільському господарстві;
– натуральні показники, які обчислюються обсягом виробництва окремих видів продукції (зерна, овочів, молока, м’яса в живій вазі тощо) в розрахунку на основного працівника, зайнятого в галузі виробництва.
Першу групу показників доречно використовувати для порівняння рівнів продуктивності праці в розрізі галузей сільського господарства – окремо у тваринництві та рослинництві, а також бажано на підприємствах однакових форм власності та господарювання. Продуктивність праці розраховується на основі даних статистичної звітності за ф. № 50-сг „Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств”.
Вагоме значення має показник трудомісткості продукції, що виражає прямі затрати праці (у людино-годинах) на виробництво одиниці певного виду сільськосподарської продукції.
Незважаючи на те, що вказані показники є взаємооберненими, рівні продуктивності праці, розраховані за ними, будуть різнитися між собою з ряду причин: 1) вартісні показники розраховуються за сукупними затратами праці, в розрахунку натуральних показників використовуються тільки прямі затрати праці; 2) вартісні показники розраховуються за сукупною продукцією, натуральні – тільки за окремими її видами; 3) вартісні показники можуть розраховуватись як за валовою, так і за чистою продукцією, а також за обсягами готової та реалізованої продукції (виручка від реалізації продукції).
Недоліком розрахунку продуктивності праці за валовою продукцією є те, що вона включає матеріальні затрати та амортизаційні відрахування, які не є результатом праці. Недоліком розрахунку продуктивності праці за виручкою від реалізації продукції є те, що до її складу включені непрямі податки.
На наш погляд, для визначення продуктивності праці безпосередніх виробників продукції необхідно розраховувати продуктивність праці за чистою продукцією, адміністративного персоналу – за чистим доходом від реалізації продукції.